Причини, характер та рушійні сили, періодизація національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 pp

Визвольна війна, яку академік І. П. Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнувши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницького. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбулася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Отже, рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Характер війни був всенародний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б. Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чигиринський сотник. У кінці 30-х років Б. Хмельницький був генеральним писарем.

Запорізька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатись з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654-1655 pp.) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656-1657 pp.) —укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

Очевидна заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.

У сучасній історичній науці переважає думка про те, що Визвольна війна закінчилася із смертю Б. Хмельницького. Це викликає сумнів, окільки визвольні змагання українського народу після цього не припинилися, а лише змінили свій характер: стали менш масштабними і більш локальними. Мабуть, вірогіднішою є точка зору В. Смолія, В. Степанкова, В. Шевчука. Вони вважають, що війна закінчилася з падінням гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. «Вічний мир» 1686 р. між Росією і Польщею юридично зафіксував поразку України в цій війні.

Мрія про соціальне та національне визволення сколихнула широкі народні маси, організувала їх і надихнула на боротьбу. У стислі строки була сформована своя політична еліта, з'явились нові, енергійні і талановиті ватажки.

Відома дослідниця історії української шляхти XIV-XVII століть. Н. Яковенко вважає, що саме шляхта, а не козацтво забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XIV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила й абсорбувала і князівський елемент середньовіччя, і козацький елемент ранньоновітньої епохи. Саме шляхта була соціальним ідеалом членів нової еліти Гетьманщини.

Продемонструвавши гнучкість та подиву гідну живучість, шляхетський стан проіснував в Україні від періоду середньовіччя до епохи національного відродження XIX ст. Саме він забезпечив спадкоємність української історії, допоміг зробити надбанням козаччини досвід княжих часів, а легенду козаччини передав «будителям» національного відродження. Шляхта-дворян и (а дворянство в Україні вперше почало запроваджуватися ще за гетьмана І. Брюховецького) колишньої Гетьманщини через свої історичні праці, найвизначнішою з яких була «Історія Русів», створили козацький міф XIX ст. І одночасно стали його жертвою, прирікаючи на тимчасове забуття історію власного стану.

За Хмельницького була створена національна держава, побудову якої, однак, не вдалося довести до кінця.

До того ж протирічччя і суперечності серед повсталих, відсутність чітких політичних орієнтирів управління соціальними процесами, постійний зовнішній тиск і втручання у внутрішні справи України іноземних держав спричинили поразку української революції.