Генуезькі і Венеціанські колонії в Криму

У другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму греків змінили італійські торговельні республі­ки — Генуя і Венеція. Хрестові походи відкрили їм доступ на ринки Сходу. Уже в XIII ст. генуезці і вене­ціанці отримали дозвіл від візантійських імператорів відвідувати Константинополь і торгувати на Чорному морі. У 1204 р. Константинополь був завойований хре­стоносцями, і на місці Візантійської імперії була ство­рена Латинська імперія.

Візантійська імперія була відновлена лише в 1261 р. за сприяння Генуї. Нова Візантійська імперія нада­ла генуезцям та візантійцям право вільного плаван­ня в Чорному морі. У 70-х роках XIII ст. генуезці ку­пили у золотоординських ханів дозвіл влаштувати торговельну факторію на місці давньогрецького міста Феодосії, яка була названа Кафою.

Одночасно венеці­анці влаштувались у грецькому місті Сугдеї (Судак). Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські колонії, з якої переможцем вийшла Ге­нуя. Вона заволоділа грецькими містами Кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чемба­ло (Балаклава), Боспором (Керч). У Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці, і венеціанці.

На Чорномор­ському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Су­хумі та інші міста. В Україні італійці володіли Мон-кастро (Акерман). Через свої колонії Генуя вивозила у великій кількості збіжжя, рабів, яких постачали та­тарські феодали, продукти тваринництва (шкіри), сіль, з Кавказу — мед, віск, будівельний ліс, з Азовського моря — сушену рибу і ікру. Взамін ввозились ткани­ни, прянощі, бакалея. Пам'ятниками існування гену­езьких колоній у Криму й посьогодні залишаються руїни стін і башт у Феодосії та інших пунктах Криму і розташована на неприступній скелі могутня Судаць-ка фортеця.

Золото-ординські хани продовжували вважатись вер­ховними правителями всієї території Криму, брали з генуезьких міст данину І піддавали їх жорстокому розоренню у випадку непокори. Татарське населення, яке проживало на території, підвладній генуезцям, було підпорядковане татарському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійні і залежали лише від Генуї, звідкіля до них присила­лись консули. Порядок всередині колоній визначався статутами, які вироблялись у Генуї. Відносини італійців з татарами регулювались договорами з кримськими намісниками. Генуезькі колонії в Причорномор'ї до-сягли значного розквіту в XIV ст. завдяки монополь­ному їх пануванню на місцевих ринках. Та це багат­ство зосереджувалось у руках невеликої групи купців і лихварів, які жорстоко експлуатували найбідніше населення, як генуезьке, так і туземне. У Кафі запекла боротьба між «великими людьми» («popolo grasso») і «людьми малими» («popolo minuto») не раз перехо­дила у відкриті повстання.

У 1454 р. повстанці вису­нули гасло: «Хай живе народ! Смерть знатним!». Ста­нова боротьба ускладнювалась антагонізмом між купкою генуезьких «громадян» і підвладним їм без­правним туземним населенням — греками, вірмена­ми, татарами.