Джерелознавство

Галузь науки, яка займається дослідженням історичних джерел, називається джерелознавством. Необхідно відрізняти історичне джерело від дослідження, написаного на основі історичних джерел.

Вивчення джерел, розміщення їх за ступенями важливості, пошуки відповіді на чисельні історичні загадки спричинилися до появи різноманітних, часом суперечливих концепцій, методологій історичного дослідження, закономірностей, за якими, мабуть, розвивається історія.

Пропонуємо вашій увазі деякі з найбільш відомих у світі.

Однією з найбільш авторитетних серед учених є французька історіографічна школа «анналів», яка твердо обстоює людинознавчу, народознавчу концепцію історії. Творці цієї школи відмовились відтворювати історичний процес на основі офіційних документів, вдаючись до відображення історії матеріальних цивілізацій людства. Засновниками цієї школи були М. Блок і Л. Февр, які спочатку видавали друком журнал, назва якого дала ім'я школі.

Теорія А. Тойнбі інтерпретує розвиток людства як круговорот локальних цивілізацій (культур), кожна з яких проходить аналогічні стадії виникнення, розквіту і падіння. їхніми рушійними силами виступає «творча еліта», яка веде за собою «інертну більшість». Прогрес людства бачиться в духовному вдосконаленні, еволюції від примітивних анімістичних вірувань через універсальні релігії до єдиної релігії майбутнього.

Деякі вчені дійшли висновку, що епохи голоцену (післяльодовиковий час, який почався з 8300 р. до н. е.) змінюються за певною закономірністю. їх часовий про­міжок складає близько 1600 років. Уже сьогодні відчувається майбутня епоха з настанням XXI ст. — через 1600 років після V ст. Зміни епох пояснюються розташуванням Землі, Місяця, Сонця та інших планет у космосі. Ці обставини впливають на клімат Землі, на людське життя.

Зокрема, такої думки дотримується російський учений Л. Гумільов. Він є автором теорії пасіонар-ності.

Ця теорія пояснює, що в основі всякої діяльності, яка залишає по собі пам'ять в історії людства, лежить надлишок «біохімічної енергії» людини (концепція В. Вернадського), яка прагне досягнути свого ілюзорного ідеалу.

Люди, які надміру наділені психічного, фізичною і розумовою енергією, названі Д. Гумі-льовим пасіонаріями. Вони й рухають історію вперед.

Інші ж люди, у яких всього названого мається у однаковій пропорції, називаються гармонійними. Наявності в них такого потенціалу якраз вистачає для задоволення своїх власних потреб, але не більше. Такі люди не поведуть за собою інших, не стануть лідерами.

Третя категорія людей через недостачу енергії навіть на власні потреби користується чуткою. Це — субпасіоиарії. Кількість людей трьох типів у кожному етносі постійно змінюється, і це обумовлює загальне енергетичне його наповнення — рівень пасіонарної напруги, тобто потенційні можливості народу.

Кожний етнос, як вважає Л. Гумільов, зазнаючи постійних змін і змішувань, живе приблизно 1500 років. На більше генетичний код давніх поколінь не здатний. До прикладу, Л. Гумільов розглядав російську історію, її просторово-часове осмислення як результат двох пасіонарних поштовхів і чисельних етнічних контактів.

Ці та інші джерелознавчі концепції мають як прихильників, так і опонентів. Процес суспільного розвитку є занадто складним для того, щоб можна було відкрити універсальні закони, за якими він відбувається.

Незаперечним є те, що етнос, суспільство виживають, прогресують тоді, коли мають еліту, або, як сказав В. Липинський, «національну аристократію». Суспільний прогрес і добробут забезпечують не стільки природні багатства країни, скільки інтелект її нації.

загрузка...