Буржуазна революція 1848 р. в Західній Європі — «Весна народів» — і реформи в Австрійській імперії

У 1848 р. хвиля революційного руху охопила всю західну половину європейського материка. У Франції було екш j то короля-рантьє Луї-Філіпа. В Австрійській імперії рух цей відгукнувся більш голосно, ніж будь-де: повстала Угорщина, повстали слов'янські народи Австрії, які були підготовлені попереднім культур­ницьким і громадським рухом. Спочатку це були чехи і словаки, які створили федеративний сейм у Празі. Боротьба поневолених народів Центральної і Східної Європи за свободу і дала назву революції — «Весна народів».

Віденський уряд швидко пішов назустріч вимогам народів імперії. По відношенню до Галичини ця швидкість була тим більшою, що Австрія розрахову­вала знайти в русинах під час революції противагу більш революційно налаштованим полякам. Цісарські милості посипалися на українців як з рогу достатку. Зразу ж знищено було кріпосне право в тих його за­лишках ще від реформ Иосифа II. Народові Галичини була октройована конституція. Тобто русини отрима­ли одразу повноту не тільки громадянських, але й по­літичних прав. Був знову відкритий Львівський уні­верситет, і на кафедрах богослов'я, української словес­ності і української історії знову почалося викладання українською мовою.

13 квітня була створена поляками Центральна Рада Народова як орган самоврядування для координації всіх революційних дій у м. Львові.

15 травня 1848 р. була скасована панщина у Галичині, на п'ять місяців раніше, ніж у самій Австрії.

Це було зроблено місце­вими польськими властями під враженням так зва­ної «мазурської різні». Перед цим польські револю­ціонери, які були з поміщиків, дворян, інтелігенції, закликали до революційної боротьби, розраховуючи на селян-українців. Але піднялися селяни-поляки про­ти самих панів-революціонерів і влаштували їм оту са­му «мазурську різню».

А у Львові серед місцевої шляхти піднялася «хви­ля великого страху» у зв'язку з чутками про цю різню. Тому таким швидким було й скасування кріпосного права.

Для протиставлення Центральній Раді Народовій на початку травня була створена українцями Головна Руська Рада на чолі з Григорієм Єфимовичем. У травні ж ГРР передала петицію губернатору графу Францу Ста­діону з вимогою розподілу Західної і Східної Галичи­ни і об'єднання останньої з Закарпаттям і Буковиною, як окремої Української провінції.

У цьому ж 1848 р. у Львові вийшла друком перша взагалі українська газета «Зоря Галицька», а також була створена культурно-просвітницька організація «Галицько-Руська матиця».

ГРР через «Зорю Галицьку» пропагувала свою про­граму політичної діяльності, яка потім надовго стала програмою передової частини галицької інтелігенції. Йшлося, перш за все, за «добро і щастя народу» в демо­кратичному значенні цього слова. Особливо підкрес­лювалося, що під добром і щастям мається на увазі захист прав віри і релігійного обряду. Далі йде «роз­виток і піднесення народності у всіх і! частинах», тоб­то вдосконалення мови, введення її в школах, видання друком газет і книг українською мовою. І, врешті, охо­рона конституційної свободи і спроба шукати шляхів покращення життя лише в межах конституції.

Поляки у Віденському сеймі виступали з тверджен­ням, що в Галичині немає українців, русинів, а є тільки селяни і священники — «поп да хлоп».

Австрійці теж вважали, що русини являються «тірольцями сходу». Від них не відставав-і Ф. Енгельс, який писав, що русини є частиною польського народу, які вперше взнали про те, що вони русини, з вуст гу­бернатора графа Франца СтадІона.

Взагалі ж, як Маркс, так і Енгельс вважали, що всі слов'яни, крім поляків, зіграли в революції 1848 р. ганебну роль. Енгельс додавав з цього приводу, що че­рез це слов'яни втратили свою життєздатність та істо­ричну перспективу.

(Цікаво, що бабця К. Маркса — Єва Лемберг — жила у Львові в кінці XVIII ст. Потім вона виїхала в Ні­меччину, де й одружилася з майбутнім дідом Маркса), 1—2 листопада 1848 р. почався артилерійський обстріл Львова австрійськими військами, від якого згорів університет разом з бібліотекою. Кульмінацією революції було вбивство австрійськими солдатами кра­вецького підмайстра поляка Навроцького. З нього по­чалося повстання в місті. Невдовзі воно було приду­шено, але реформи в Австрії завершились у 1848 р. скасуванням панщини, прийняттям конституції і скли­канням парламенту.

Селянський рух на Буковині на чолі з Лук'яном Кобилицею. На відміну від інтелігенції Західної Ук­раїни, яка аж занадто лояльно віднеслась до цісар­ського уряду Австрійської імперії під час революції 1848 року, селянство досить бурхливо реагувало на ці події. Ще до революції селяни піднімались на відчай­душну боротьбу за своє визволення. Особливого роз­маху в 30-50-х роках XIX ст. набрала боротьба селян Буковини під проводом Лук'яна Кобилиці. Виходець із сім'ї селянина-кріпака, Л. Кобилиця вже змолоду мужньо захищав інтереси селян. Вони в 1839 р. обра­ли його від рідного села Путили (Русько-Кимполун-зького округу) своїм делегатом для вручення скарги урядові.

Зневірившись у спробах переконати цісарсь­кий уряд вирішити хоч одну справу на користь селян, Л. Кобилиця в 1843 р. зібрав навколо себе селян із 16 сіл і розпочав рішучу боротьбу за землю і волю.

Селяни відмовились ходити на панщину, вигнали із своїх сіл поміщиків та адміністрацію, утворили орга­ни місцевого самоврядування та прибрали до своїх рук землю, пасовиська і ліси. Лише великому загонові війська вдалося в 1844 р. придушити повстання і по­карати різками і киями 220 його учасників. Л. Коби­лицю і кількох його соратників на довгий час ув'яз­нили.

Революція 1848 р. сколихнула селян знову, і Л. Ко­билиця, який тільки-но вийшов з в'язниці, стає на чолі повстанців. Обраний селянами до австрійського парла­менту, він рішуче виступає проти абсолютизму і кріпос­ництва. Вирвана революцією у цісарського уряду лік­відація кріпацтва не задовольнила селян, бо їм не ви­стачало землі, лісу і пасовиськ. Отримавши від держави волю, селяни були позбавлені тією ж державою своїх сервітутних прав — прав на користування общин­ними землями і пасовиськами. Це викликало нову хвилю повстань у 1848-1849 pp., які очолював Л. Ко­билиця.

Зібравши в листопаді 1848 р. багатотисячні збори, Л. Кобилиця переконав селян, що рейхстаг не покра­щить їх долю, тому треба самим боротися за свої пра­ва. Зібравши кінний загін, Л. Кобилиця виступив у визвольний похід по всій Буковині. Діючи буцімто від імені цісаря, Л. Кобилиця в кожному селі і містеч­ку організував вибори місцевої влади, роздавав людям землі, ліси і пасовиська, а також майно поміщиків. Австрійська влада оглосила нагороду за голову Л. Ко­билиці. Але зрадників не знайшлося, і повстання про­довжувалося ще півтора року. На придушення повстання були кинуті війська. За одними даними, Л. Кобилиця, заарештований властями, помер у засланні в 1851 p., а за іншими, — він був страчений, а рух селян на Буковині поступово припинився.

загрузка...