Вищі органи влади та управління

За формою правління литовсько-польська держава була станово-представницькою монархією на чолі з князем та королем після персональної унії 1385 р. в Крево, остаточно закріпленою Люблінським актом 1569 р. Політичний режим її був авторитарний, а форма державного устрою - федерація Польщі та Литви.

Вищу владу у державі мав великий князь (господар) литовський, з 1385 р. він же одночасно і король польський. Він посідав престол на змішаних підставах - короля і князя обирала шляхта та магнати із представника правлячої династії (сина чи брата попередника). У руках великого князя і короля концентрувалася вся законодавча, виконавча, судова, адміністративна та військова Влада. Важливими державницькими функціями короля були зовнішні зносини, укладення миру та оголошення війни, роздача земель за службу державі.

У кінці XIV ст. сформувався виконавчо-розпорядчий орган влади при князеві - королівська (великокнязівська) рада, яка в Литві отримала назву Пани-Рада. Це був станово-представниць-кий орган, який обмежував владу князя. До його складу входили воєводи (вищі адміністратори), коменданти фортець (каштеляни), католицькі єпископи та найвищі державні достойники, що утворювали уряд держави: канцлер та його заступник підканцлер - керівник державної канцелярії (внутріполітичне відомство); маршалок земський і його помічник, маршалок двірський - заступники князя, головуючі в Пани-Раді; підскарбій земський і підскарбій двірський - вирішували фінансово-економічні питання; гетьман земський (згодом коронний, або великий) та гетьман двірський (згодом польний) - очолювали збройні сили країни. Згодом до Панів-Ради увійшли великі землевласники - магнати, і її склад збільшився до 80 осіб. Рада неперіодично скликалася князем або більшістю складу. Вона обирала князя, видавала закони, розглядала судові справи і була вищим розпорядчо-виконавчим, судовим та контролюючим органом. У середині XVI ст. її повноваження обмежуються Сеймом, який зародився, сформувався і набув державного значення в Польщі. Сейм складався з двох палат: верхньої - сенату, де засідав король, придворні і Пани-Рада; палати шляхетських депутатів (послів) - посольської ізби (зборні) з 170 осіб, які направлялися від адміністративних одиниць і куди входили представники шляхти, міщан та духовенства. Сейм скликався у разі потреби (прийняття законів, підписання миру, оголошення війни, обрання короля) королем, канцлером, представниками сенату чи на вимогу шляхти. Вальний (загальний) сейм ухвалював конституції (нормативно-правові акти), конвокаційний обговорював кандидатури на королівський трон, елекційний обирав короля, а коронаційний - коронував його. Усі питання сейм вирішував лише одностайною ухвалою, бо діяв принцип вільної заборони - liberum veto. Від XV до XVIII ст. зазначені органи центральної влади пройшли певну еволюцію і зазнали деяких змін. Але істотно їхня структура, повноваження, функції та компетенція не змінилися.

Ключові поняття: великий князь, господар, Пани-Рада, земські, двірські, канцлер, маршалок, підскарбій, гетьман, сейм, сенат, посольська ізба, зборня, посли, liberum veto.

Історико-державні події: 1385 р. - Кревська унія Литви і Польщі, 1569 р. - Люблінська унія Литви і Польщі. Утворення Речі Посполитої.