Суспільно-політичний лад і право на українських землях у складі речі посполитої в кінці XVII-XVIII ст.

У соціальному розшаруванні суспільства Правобережжя, Волині та Галичини, які залишилися у складі Речі Посполитої, мало що змінилося з XVI - початку XVII ст. Панівною вествою були феодали-землевласники, які поділялися на магнатів (аристократію) і шляхту (знать). Магнати мали великі земельні угіддя - латифундії, забезпечували державний апарат вищими урядовцями, воєначальниками, суддями, сенаторами. Шляхта мала спадковий титул, володіла вотчинами або удільними землями, несла військову службу. Особа шляхтича (гонор) була недоторканною, його охороняли закони, судити шляхту могли лише шляхетські суди.

Духовенство поділялося на католицьке, уніатське та православне, а також на світське (біле) і монастирське (чорне). Воно користувалося державними привілеями, не платило жодних податків, мало власні суди і юрисдикцію, володіло землями і залежними селянами. Селянство - переважна більшість населення - майже все залежало від феодалів, церкви або держави (короля). Селяни не мали права залишати села, не мали приватної власності на землю, несли трудові повинності, платили грошові та натуральні побори і податки. Вони поділялися на тяглих (панщинних) і чиншових (оброчних). Збіднілі, обезземелені складали групи халупників, підсусідків, городників, коморників та захребетників, які жили у землевласника і працювали на нього. Міщанство поділялося на патриціат (купці, лихварі, промисловці, урядовці), бюргерів (городян середнього достатку, ремісників) та плебс (чорноробочих). Магістратські міста мали право на самоврядування і власне законодавство, а ратушні - залежали від держави чи державця (власника). Державними органами влади в центрі були: король, який обирався шляхтою, і сейм - станово-представницький орган, який складався з сенату, де засідали світські і духовні магнати з королівським двором, та посольської ізби (зборні) - куди кожна земля чи воєводство посилали обраних послів (депутатів). На місцях існували представники державної влади (воєводи, повітові і волосні старости) та місцевого шляхетського самоуправління - сеймики (Воєводські, повітові, волосні). Право veto (liberum veto - одноголосне прийняття рішень) скасували лише в кінці XVIII ст.

Судова система Речі Посполитої зберігалася з часів Третього Литовського статуту і складалася з шляхетських судів. Гродський (замковий) - розглядав кримінальні справи; чинив його намісник, староста чи воєвода одноособово за допомогою замкового судді і писаря. Підкоморський - у кожному повіті підкоморій і коморник розглядали земельні позови. Земський (шляхетський трибунал) - розглядав цивільні справи шляхти у складі судді, підсудка і писаря. Діяли також асесорський суд, каптурові суди, домініальні (вотчинні) церковні (духовні), старостинські, лавні (на чолі з війтом).

Джерелами права залишалися Третій Литовський статут, Артикули Генріха Валуа, "Устава на волоки", магдебурзьке право, а також правові звичаї, привілеї (жалувані, пільгові та охоронні), конституції (постанови) сеймів. Тому основні норми кримінального (дефініція, кваліфікація і класифікація злочинів, види покарань) і цивільного права (приватна власність, зобов'язальні дії, опіка, шлюб, успадкування) практично залишалися незмінними від кінця XVI аж до початку XIX ст., коли на Правобережжя та Волинь почало поширюватися російське законодавство.

Ключові поняття: Правобережжя, Волинь, Галичина, магнати, шляхта, духовенство, міщани, плебс, патриціат, земські, гродські та підкоморські суди.