Суспільний устрій

Суспільний лад на території України у складі Польщі та Литви ґрунтувався на землеволодінні та душеволодінні за службу (державну й військову), на поземельній залежності від землевласника (приватного чи державного), отже, його можна назвати феодальним. Він передбачав як безумовну власність на землю (алод - вотчину), так і умовну, тимчасову (феод - двір, маєток, наділ). Суспільство мало чітку станову стратифікацію та структурованість. Тобто соціальне і правове становище певної верстви соціуму визначалося розмірами земельної власності та відношенням до неї (володінням, користуванням, розпоряджанням). Все населення можна розділити на три великі групи: а) пануючу верхівку; б) загал вільного населення; в) напіввільних та невільників.

Найвищою верствою суспільства була аристократія - магнати - нащадки Рюриковичів та Гедиміновичів. Наближеною до них була титулована знать - княжата, які походили з багатого і родовитого руського боярства. Обидві групи утворювали військову, урядову, державно-адміністративну, судову та економічну еліту країни. До не титулованої знаті належала шляхта - державні та військові службовці, які за це тримали землю із селянами, мали власні суди, користувалися привілеями, мали сеймове самоврядування, через яке впливали на вибори короля та його рішення. Шляхта не була замкнутим кланом чи корпорацією і поповнювалася вихідцями з духовенства, козацтва, селянства, а також служилими безпомісними урядовцями та військовими - боярами (панцирні, путні, замкові слуги) і земянами (рицарі). Панівне державно-правове становище шляхти у суспільстві закріпили Артикули Генріха Валуа 1573 р.

До загалу вільного населення належало православне духовенство, яке традиційно поділялося на біле (священики, дяки, паламарі) та чорне (клір і ченці). Воно володіло землями, мало власну юрисдикцію та юстицію (суди). Після 1596 р. (Берестейської унії) з'явилася чітка конфесійна структурованість духовенства на православне, уніатське та католицьке. Жителі міст - міщани - залежали від держави (короля і князя), приватного власника (магната чи церкви) або користувалися самоврядуванням. Від цього залежали їхні податки, повинності, судова підпорядкованість, землекористування. Міщани розділялися на багату верхівку (патриціат - купці, лихварі, урядовці), середній стан (бюргери - ремісники, підприємці) та бідноту (плебс - різноробочі). Окрім того, в містах жили іноземці - євреї, чехи, німці, вірмени, греки, які мали власне самоуправління і суди, а також цехову систему - зі статутами, касами, старшиною та судами.

У XVI ст. сформувалося також в окремий стан козацтво, яке поділилося на реєстрове, городове та низове (запорозьке) з відповідним правовим статусом. Найнижчу сходинку тогочасного суспільства займали селяни: вільні мали власну землю, господарство, платили податки (чинш),- відбували панщину (тягло), повинності (ремісничі і службові) і могли вільно переходити з одного маєтку в інший (так звані похожі селяни); напіввільними були грошові боржники, які, сплативши борг, ставали вільними, а не сплативши - невільниками - непохожими селянами; невільники утворилися з колишніх холопів та челяді, хоч працювали на землі, мали сім'ї та господарство, особистої свободи не мали і в праві, судах, успадкуванні тощо залежали від пана. 3 1588 р. вони стали кріпаками.

Ключові поняття: магнати, шляхта, бояри, земляни, патриціат, бюргери, плебс, похожі селяни, непохожі селяни, кріпаки, козаки.