Судовий процес

Важливою ознакою правової системи литовсько-польської доби є виокремлення у самостійну галузь процесуального права - близько чверті статей усіх трьох Литовських статутів присвячені судовому процесу, який називався "поступок правний" і спирався на засади: а) легальності (законності) - лише судова розправа могла бути підставою для винесення будь-якого вироку; б) безпосередньої участі сторін; в) публічності; г) усного розсудка - розгляду справи.

Процес мав позовний звинувачувально-змагальний характер, лише в тяжких кримінальних справах застосовувалася скрутинія - близька до інквізиційного розслідування з допитами на муках. Позивач означався як "істець", "сторона поводова", "сторона боляча", a відповідач як "позваний", "сторона отпорна". Процесуальну здатність мали всі люди, окрім малолітніх та невільників. Сторони могли мати представництво на процесі, на будь-якій стадії слухання справу можна було припинити.

Розгляд справи мав такі стадії:

1) подання позову (доносу, скарги) до суду потерпілим чи його близьким родичем, яке записувалося у реєстрову книгу. На його підставі видавався письмовий виклик до суду;

2) дізнання та попереднє слідство - вів возний, скрутатор, виж або інстигатор засобами гоніння сліду, зводу, трусів, опитування свідків, огляду місця злочину, трупа, оповіщення населення про факт (поволання), зняття побоїв. Забезпечував процедуру потерпілий;

3) судова розправа (або розсудок, перевід) - перебачала засаду диспозитивності - вину чи невинність потрібно було довести у змаганні сторін. Вона складалася з розпорядчого засідання, на якому судці вивчали справу, і судного дня - заслуховували сторони і виносили вирок. Доказовими нормами визнавалися "доводи" (позивача) і "відводи" (відповідача), документи, зізнання (добровільні і на тортурах), речі, свідчення свідків, огляд місця злочину, побої, присяга або жеребкування. Обвинувачення підтримував інстигатор (слідчий), а захист вів прокуратор - шляхтич-землевласник, який знав право;

4) вирок (декрет, вердикт) - виносився у триденний термін більшістю голосів усно, після чого його записували в актову книгу, a сторонам вручали судові листи. Вирок можна було оскаржити шляхом апеляції до суду вищої інстанції. У кримінальних справах виконання вироку називалося екзекуцією, яку здійснював кат. У цивільних - виконання покладалося на позивача, a у разі потреби на возного. Сторона, яка програла, за розгляд справи сплачувала судові мито.

Ключові поняття: судовий процес, слідство, дізнання, донос, скрутинія, возний, інстигатор, прокуратор, поволання, декрет, екзекуція.