Судочинство (процес) в Київській Русі

Порядок судовий дій, або процес (судочинство), пройшов на Русі еволюцію від приватного до публічного і був покликаний визначити права осіб (сторін) і забезпечити їх охорону та виконання. Процес мав обвинувачувально-змагальний характер (слово проти слова), в якому сторони брали безпосередню активну участь (звинувачували чи захищалися), а судді відігравали роль посередника. Однак існували і елементи розшукового (слідчого) процесу у вигляді закличу, зводу та гоніння сліду.

Процес називався тяжа, сторони - сутяжники, позивач - істець, а відповідач - позваний. Явка до суду була обов'язковою, за поважних причин сторону могли заступати добрі люди - представники, яким довіряв суд. Починав судову тяжбу покривджений, він же за потреби вів слідство. На судову розправу обидві сторони подавали докази, якими могли бути:

свідки (видоки - ті, що бачили особисто, послухи - ті, що щось чули або могли позитивно схарактеризувати одну зі сторін); речі (лице); особисте зізнання; присяга (хресне цілування, рота);

божі суди (ордалії - випробування розпеченим залізом, вогнем, холодною і гарячою водою, мечем, жеребом, полем), також - труп, побої, синці, рани, сліди.

Рішення суд виносив усно, оголошуючи всім присутнім. У карних справах його виконували слуги князя (дружинники), одержуючи за це плату (мито). Цивільні вироки виконувала відповідна сторона, за допомогою слуг князя, церкви чи пана, залежно від того, чий це був суд. Апеляційних інстанцій не існувало, вирок виконувався негайно. Лише заможна людина могла поскаржитися князеві і попросити за встановлену плату переглянути справу.

Ключові поняття: тяжа, лице, рота, істець, ордалії, заклич, звід, гоніння сліду, видоки, послухи.