Принципи, періодизація та структура

Принципи. Вивчення чи дослідження історико-юридичних суспільних явищ завжди ґрунтується на певних принципах, тобто непохитних засадах і підходах, на підставі яких дослідник вивчає явище та з'ясовує його сутність.

Провідними принципами методології історії держави і права України є:

а)   історизм - виявлення закономірностей та розгляд явищ у їхньому історичному розвитку і в конкретних історичних умовах;

б)  об'єктивність - правдиве, неупереджене відображення минулого за умови, коли дослідник може сформулювати і аргументовано довести власний погляд на сутність певного історико-юридичного явища. Саме об'єктивність забезпечує науковість дослідження. Ранньосередньовічний історик Амміан Марцелін писав: "Історик, який замовчує події, чинить не менший злочин від того історика, який їх вигадує;

в) системність - формування цілісного уявлення про певну державно-правову систему;

г)  плюралізм - урахування багатовекторності й багатогранності при формуванні та функціонуванні певної державно-правової системи;

д) розвиток чи еволюціонізм - розгляд систем у прогресуванні від примітивних і простих до більш складних і досконалих, зміна однієї іншою.

Періодизація історії держави і права України пов'язана з тими епохами, які пройшов наш народ і наша країна у своєму розвитку. В її основу згідно з думкою більшості вчених покладено державно-правовий принцип: зміна форм та історичних типів держав і права на території сучасної України. Більшість виокремлює античний, князівський, литовсько-польський, козацький та імперський періоди, часи національної революції 1917-1920 pp., час існування радянської України та сучасну незалежну державу українського народу. Свою періодизацію запропонували Р. Лащенко, Л. Окиншевич, А. Чайковський, В. Гончаренко, А. Рогожин, П. Музиченко.

Питання про те, які періоди й етапи мав розвиток українського права, розв'язується по-різному. А сама періодизація у вивченні розвитку права потрібна у зв'язку зі зміною правових норм відповідно до культурного стану суспільства, економічного ладу, соціальних відносин тощо. Право як один із компонентів суспільного ладу розвивається разом із усім соціумом, іноді дещо випереджуючи розвиток суспільного ладу й впливаючи у зв'язку з цим на його зміни й еволюцію, іноді навпаки відстаючи від розвитку суспільних відносин і через це затримуючи і гальмуючи його. Отже, правові норми й відносини різних історичних етапів розвитку українського суспільства є своєрідним комплексом правових приписів, притаманним саме для даного часу, але в подальшому процесі зміненим, таким, що заперечувався, замінювався іншими правовими приписами.

Сьогодні більшість істориків та юристів намагаються відійти від традиційного для марксистських суспільних наук формаційного Підходу до періодизації минулого. Але можна визнати і можливість періодизації за суспільно-економічними формаціями: первіснообщинний лад; рабовласницький лад; феодальний лад; капіталістичний (буржуазний) лад.

Більшість схем періодизації історії права відповідає певним етапам, які пов'язані з існуванням чи неіснуванням української державності. Тому у Л. Окиншевича є пропозиція поділяти його розвиток на епохи: 1) феодальну (X-XV ст.); 2) станової держави (XVI-XIX ст.); 3) модерної держави (XX ст.).

Державницька схема дуже зручна саме для історії права як галузі, пов'язаної з організацією суспільних відносин, що в своєму найдосконалішому вигляді - писаному законодавстві - основним джерелом має владу, передусім державну.

3 іншого боку, не можна не визнати, що коли керуватися лише цією періодизацією, то принципово неправильно буде підкреслено лише одне розуміння права - як суми приписів, виданих органами державної влади. Водночас низка норм і правових відносин не має своїм джерелом приписи державного законодавства. Це - правові звичаї. Ці норми і ці правові відносини переважно не змінюються зі змінами політичної влади. Навпаки, вони існують і після цих змін і більшою мірою залежать від культурного, політичного, господарського, правового ладу тієї чи іншої історичної доби або етапу розвитку певного періоду. А зміни форми влади, навіть такі вирішальні, як втрата власної державності й перехід країни під зверхність чужинської влади, у більшості випадків несли з собою лише зміни окремих норм, порівняно не такі вже й численні.

Якщо так, то при створенні періодизації розвитку держави і права перевагу варто віддати цивілізаційній теорії, згідно з якою певний період історичного розвитку визначається не стільки об'єктивно-матеріальпими, скільки ідейно-духовними, культурними факторами, не стільки наявними співвідношенням класових сил, скільки набутими у процесі розвитку уявленнями про світ, соціальні цінності, добро і зло, правду і неправду, сформовані стереотипи поведінки.

Структура курсу  "Історія держави і права України". Відповідно до запропонованої періодизації та навчальних і тематичних планів, структура "Історії держави і права України" як навчальної дисципліни така. За всіма темами проводяться лекції, семінарські заняття або семінари-практикуми. Формами контролю є тематичні контрольні роботи, підсумкове тестування, залік (якщо дисципліна викладається у двох семестрах) та іспит.

Згідно з принципом системності, тобто вивчення об'єкта (держави і права) у цілісності і структурній єдності, матеріал лекцій та семінарів побудовано за певною архітектонікою. У логічній послідовності і у тісному зв'язку почергово вивчаються:

а) державний механізм та апарат тієї чи іншої держави, яка існувала на території сучасної України у різні історичні періоди; функції, повноваження, компетенція органів влади та інститутів держави, її адміністративно-територіальний поділ та адміністративний устрій;

б) судові і правоохоронні органи, їхні функції, компетенція, повноваження, структура, еволюція;

в)  поділ суспільства на певні соціально-правові групи та юридичне становище певних категорій населення;

г)  джерела (форми) права, їхня історична цінність та практичне значення для врегулювання тогочасних суспільних відносин;

д) система права того чи іншого періоду - норми, інститути, підгалузі та основні галузі правових приписів.

Така структура покликана забезпечити цілісність сприйняття даної, конкретної епохи, а також спадковість і наступність у вивченні всіх тем і періодів курсу як єдиного цілого.

загрузка...