Основні риси цивільного права Українськіх земель у складі Російської імперії

Джерелом цивільного права слугували 4 книги 10-го тому "Зводу законів Російської імперії", з яких книга 1 - норми сімейного права; книга 2 - право власності і володіння; книга 3 - спадкове і зобов'язальне право; книга 4 - договірне право. У цивільному процесі діяв Статут цивільного судочинства 1864 р. Цивільне законодавство вирізняло правоздатність та дієздатність особи, об'єкт і суб'єкт цивільних правовідносин, фізичних та юридичних осіб. Закон містив вказівки на поняття права власності, найважливішими ознаками якого були у поєднанні володіння, користування та розпорядження. Володіння полягало у фактичному пануванні над об'єктом власності, користування - у здобуванні з об'єкта користі, розпорядження - право відчужувати об'єкт у межах закону. Законодавець визначав вічну і потомственну власність, види обмежень права власності та його захисту.

У зобов'язальному праві правовідносини могли виникати за згодою сторін і поза нею (силою закону). Законодавство регулювало виникнення правовідносин, їх припинення, основний зміст зобов'язальних дій тощо. Найсуттєвішими видами договорів були купівля-продаж, міна, дарування, запродажна, позика, постачання, найм, підряд, доручення, товариство, кооператив, страхування тощо.

Сімейне право регулювало шлюбну угоду, опіку і піклування, відповідальність батьків та дітей. Умовами дійсності шлюбу встановлено обопільну згоду сторін, визначений законом вік (чоловіки 18-80 років, жінки 16-80 років); згоду батьків обох наречених; для християн - вінчання. Розірвання шлюбу (через формальний духовний суд) допускалося у виняткових випадках: а) перелюбства; б) нездатності до шлюбного життя; в) покарання судом; г) тривалої відсутності. Подружні обов'язки поділялися на особисті і майнові, діти - на законних і незаконних. Опіка і піклування встановлювалися над малолітніми, божевільними, слабоумними, глухонімими, марнотратами, майном безвісти відсутніх.

У спадковому праві передбачалося успадкування за заповітом і за законом. Заповіт не мав суперечити законам та моралі. Норми визначали і частку виморочного майна, яке з'являлося у разі відсутності спадкоємців або їхнього небажання одержати спадок. Виморочне майно ішло державі або тим установам, де служив чи числився гажійний.

У 60-80-х pp. XIX ст. уряд прийняв низку законів, які започаткували трудове право. Це були положення про гірничозаводське населення, про найманих робітників, про найм сільськогосподарських робітників, про малолітніх працюючих, про заборону нічної роботи жінок та неповнолітніх, про нагляд за підприємствами тощо. Щоправда, стосувалися вони лише приватних підприємств.

Ключові поняття: об'єкт власності, суб'єкт власності, зобов'язальні дії, шлюбна угода, заповіт, трудове право.