Норми карного права

На нормах карного права, порівняно з часами Київської Русі, все більше позначається розвиток станової нерівності, яка полягала у щодалі більшому пом'якшенні відповідальності шляхтичів і посиленні її для інших, нижчих, груп населення за один і той самий вид злочину за рівних умов і однакових обставин. Дефініція злочину щодалі більше наближається до констатації правопорушення. Замість "обіди" (завданої кривди) під злочином починають розуміти заподіяну особі чи суспільству шкоду або злочинство шляхом переступлення правової норми. Суб'єктом злочину визнавалися всі вільні чи напіввільні люди з 14 (1566 p.), а згодом з 16 (1588 р.) років. Відповідальність наставала за умови самого правопорушення та вини злочинця. Винною вважалася особа, яка усвідомлювала протиправність дій і мала бажання їх вчинити. До уваги брався суб'єктивний бік справи: необхідна оборона, стан крайньої необхідності, та об'єктивний - злочини навмисні і ненавмисні, закінчені і незакінчені, здійснені особисто чи за співучасті (учасник, пособник, підмовник, виконавець), професійність чи кваліфікованість злочину, рецидиви. За злочин відповідав кожен за себе, а звільнялися від страти діти, перестарілі, каліки, психічно хворі і вагітні жінки.

Класифікувалися злочини за двома головними групами: проти публічного добра і суспільних інтересів; проти приватного добра та особистих інтересів. До першої групи належали злочини, за які передбачалася смертна кара:

- зневага маєстату (змова проти великого князя, критика його дій, негідна поведінка в його присутності);

- зрада державних інтересів (втеча до ворога, здача фортеці, видача таємниці, вивезення за кордон металів, зброї, посадові правопорушення);

- фальшування державних актів, печаток, монет;

- релігійні злочини (богохульство, віровідступництво, єресь, проте зникла кара за чаклування та волхвування);

- посягання на родину (двожонство, викрадення жінки, подружня зрада, свідоме кровозмішання);

- аморальні вчинки (зґвалтування, звідництво, проституція, позашлюбні зв'язки чоловіків).

До другої групи належали: вбивство (мужебойство), каліцтво, побиття, словесні образи, підпал, ґвалт (напад на дім), грабіж, крадіжка, шахрайство, здирництво, злодійство тощо.

Кари поділялися на штрафи та публічні покарання. їхня головна мета - залякування, а також запобігання злочинності і відшкодування кривди. Основним штрафом вважалася головщина - грошове відшкодування за голову убитого його родичам у розмірі від 20 до 100 кіп. За рани та побої встановлювалася нав'язка для лікування і за моральну шкоду. Публічними карами були: смертна кара (проста - страта на шибениці, під сокирою, у воді, в землі, і кваліфікована - четверткування, колесування, паля, мідний бик тощо); кари на тілі (відрубування його частин, таврування, побиття, каліцтво); позбавлення свободи (монастир, холодна, в'язниця, фортеця), позбавлення честі, прав і привілеїв (виволання), конфіскація майна, церковна покупка. Як додаткові заходи застосовувалося вигнання опала, поневолення та комбінація кар.

Ключові поняття: головщина, виволання, нав'язка, штраф, публічна кара, конфіскація, маєстат.

загрузка...