Захоплення руських земель і Утворення Великого Князівства Литовського

На початку XIV ст. влада ординців над Південною і Південно-Західною Руссю була послаблена політичною боротьбою між ханами. Цим намагалися скористуватися галицько-волинські князі. Однак, визнаючи неспроможність самостійно отримати перемогу, вони були в пошуках держави, яка б могла надати допомогу у боротьбі з Ордою і, разом з тим, визнавала державотворчі устремління місцевої знаті. Такою державою стала Литва.

Литовська держава утворилася в результаті об’єднання близьких до слов’янських племен ятвягів, жміді, жемгалу, лотошів та інших, які довгий час не сплачували данину руським князям. Поодинці племена не могли протистояти німецьким рицарям-хрестоносцям, які на початку XIII ст. почали просування у Прибалтику, і це прискорило процес консолідації різних племен. За часів правління Міндовга (1230-1263), якого називали “самодержцем во всей земле Литовской”, утворюється Литовське князівство. Зміцнення Литви відбувалося за умов, коли давньоруські землі занепали внаслідок монголо-татарської навали.

На початку XIV ст. литовський князь Гедимін захопив Берестейщину і Пінщину, а у 1340 його син Любарт встановив владу над Волинню. У 1362 р. князь Ольгерд Гедимінович розбив на р. Сині Води трьох татарських ханів – братів Хочібея, Кутлубуку, Дмитра і закріпився на Поділлі. Оволодів Брянськом, Путивлем, Курськом, більшою частиною Переяславських земель і Києвом. За межами Литви залишилася тільки Галичина, Північна Буковина і Закарпаття.

На приєднаних землях литовські князі проводили політику, що визначалася висловом: “нового не вводимо, старого не міняємо”. Вони шанували православну віру і руську мову. Остання стала державною і нею писалися як укази так і літературні твори. Така політика схилила місцеве населення на бік литовців, бо в умовах ординського поневолення руські люди мусили обирати з двох зол меншу, і вони віддали перевагу Литві.

Приєднання Південно-Руських земель до Литви і створення Великого князівства Литовського закріпило литовців на руських землях і зменшило тут вплив Московського князівства. Однак після смерті Ольгерда (1377 р.) великим князем став Ягайло, який був молодшим сином від другого шлюбу Ольгерда з тверською княжною Уляною. Інші Ольгердовичі розпочали з ним гостру боротьбу за владу і мир та спокій надовго покинули великокнязівський престол.