Утворення й становлення Давньоруської держави. Роль норманів

Питання про походження Давньоруської держави дискусійне. Ряд іноземних та українських вчених вважають, що певну роль у становленні Русі відіграли нормани. Скандинавські ватаги професійних воїнів, яких на заході Європи звали норманами (північними людьми) а на сході варягами, з кінця VII – на початку IX ст. стали проникати в Західну та Східну Європу. Варяги, як політична сила, з’явилися на території східнослов’янських племен та їхніх сусідів у першій половині IX ст. За переказами літописців, варяги-нормани ходили як охоронці караванів по шляху “із варяг у греки” і брали данину з навколишніх ільменських слов’янських племен. Зібравшись з силами, ільменські слов’яни вигнали варягів та перестали давати данину.

Але коли між самими слов’янами розпочалися сварки й усобиці, згідно літопису “Повість минулих літ” Нестора, частина їх вирішила вдатися за допомогою до варягів. У 862 р. до норманів-русів прибули слов’янські посли і сказали: “земля наша велика і багата, а порядку в ній нема, прийдіть княжити і володіти нами”. На цей заклик, як пише Нестор, відізвалися 3 брати, князі – конунги варязького племені. Найстарший з них – Рюрик оселився на Ільмені, інший – Синеус – на Білоозері, а третій – Трувор – в Ізборську (біля теперішнього Пскова). Після смерті братів Рюрик зосередив у своїх руках владу над усім північним племінним об’єднанням східних слов’ян. Можливо і таке, що варягів не запрошували, а вони самі встановили владу над слов’янами. Через деякий час у 879 р. Рюрик помирає і влада переходить до його малолітнього сина Ігоря (Інгівара). Опікунство над ним і фактичне князювання встановлює близький родич Рюрика – Олег (Хелег).

В кінці IX ст. на землях Середнього Подніпров’я відбулася корінна зміна етнокультурної традиції: місцева тюркомовна цивілізація потрапила під могутній політичний і культурно-господарський вплив слов’янської народності, приведеної сюди варяго-руським князем Олегом. У 882 р. він захопив Київ, убив Аскольда, об’єднав Новгородську й Київську землі, примусив платити данину навколишні племена. Центром нової об’єднаної держави став Київ, проголошений Олегом “матір’ю городів руських”. З цього часу почалась епоха Київської Русі. Олег здійснив два переможних походи на Константинополь у 907 р. та 911 р. Русько-візантійський договір 911 р. складався з 15 статей і передбачав сплату Візантією значної контрибуції (48 тис. гривень золота), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі та ін.

За арабськими джерелами, після гучних перемог над Візантією, Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912 р.) він загинув.

Після смерті Олега на чолі Київської держави став син Рюрика – Ігор (912-945 рр.), заснувавши тим самим великокнязівську династію Рюриковичів. Велику частину часу він провів у військових походах. Приєднав до Русі територію між Дністром і Дунаєм. У 915 р. Ігор першим зіткнувся з тюркомовними печенігами, підписавши з ними мирний договір, через 15 років порушений (із-за Візантії, яка не була зацікавлена в посиленні Русі). Потерпів поразку від Візантії у 941 р. В 943-944 рр. Ігор захопив Дербент і Південне Прикаспіє (союзників Візантії). Отримав незначну перемогу над Візантією у 944 р. Через великі витрати на військові походи Ігор збільшив данину, що привело його до смерті (вбитий у 945 р. древлянами за спробу зібрати данину вдруге).

Після загибелі Ігоря київський престол зайняла його дружина Ольга (Хельга) (945-964 рр.). Вона помстилась за вбивство чоловіка, знищивши 5 тис. древлян. Провела податкову реформу: визначивши кількість данини – “уроки” і місця збору данини – “погости”. Особисто прийняла християнство і встановила дипломатичні відносини з Німеччиною, піднявши авторитет Київської Русі.

Ольгу змінив син – Святослав (964-972 рр.) – перший князь династії Рюриковичів з слов’янським ім’ям. Більшу частину свого життя він провів у військових походах, використовуючи наступальну тактику, швидкість і раптовість. Святослав розгромив Хазарський каганат, Волзьку Болгарію, Дунайську Болгарію та ін. Ввів традицію призначати князями у других містах своїх синів (для укріплення єдності Русі), хотів перенести столицю із Києва в Переяславець на Дунаї (перехрестя торгівельних шляхів), але потерпів в 971 р. поразку під Доростолом від візантійців, із-за чого відмовився від претензій на дунайській землі. У 972 р. повертаючись до Києва загинув в бою з печенігами в районі дніпровських порогів.

Отже, характерними рисами цього етапу історії Київської Русі були: вихід Давньоруської держави на міжнародну арену, постійна рухливість її кордонів, розширення території країни, зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці; вияв активності державної еліти (князь і дружина) головним чином у військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки збуту, владу; недостатня консолідованість території і держави; слабкість великокнязівської влади, шо не була ще чітко організованою та централізованою.

загрузка...