Правління Романовичів. Занепад галицько-волинських земель

Найпослідовнішим продовжувачем державної політики свого батька був Лев Данилович (1264-1301 рр.). хоча він і був змушений визнати свою залежність від улусу Ногая, все ж таки князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

Як свідчать скупі фрагменти із зарубіжних джерел, за князя Юрія I (1301-1315 рр.) Галицько-Волинське князівство посідало чільне місце серед країн Європи. Юрі домігся від константинопольського патріарха дозволу на відкриття у 1303 р. галицької митрополії. Юрій, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе “королем Русі та князем Володимирії”. За період правління Юрія I стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднялася торгівля, зріс добробут людей.

Наступниками Юрія I стали його сини – Андрій та Лев II (1315-1323 рр.). вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику, налагодили союзницькі відносини з Польщею та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви. Дорогочинська та Берестейська землі були втрачені. Трагічно для Андрія і Лева закінчилась і боротьба з Золотою Ордою. У 1323 р. в битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, припинила пряму лінію династії Романовичів, що призвело до політичної кризи й ослаблення князівства. Майже 2 роки Галицько-Волинський трон залишався без правителя. І тільки у 1325 р. главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія I Львовича. Юний князь прийняв православ’я та ім’я Юрій II Болеслав. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився неослабний прес Золотої Орди, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. Всі ці обставини призвели до боярської змови і у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Князівство втратило князя, а незабаром і незалежність. Землі Галицько-Волинської держави були розчленовані і опинилися під владою сусідніх феодальних країн: Галичина – під Польщею, Волинь – під Литвою, Буковина – увійшла до складу Молдавського князівства.

Таким чином, будучи безпосередньою спадкоємицею Київської Русі, Галицько-Волинська держава відіграла надзвичайно важливу роль в історії України: зберегла від завоювання і асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, сприяла їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності; стала новим, після занепаду Києва. Центром політичного та економічного життя; модернізувала давньоруську державну організацію; розширила сферу дії західноєвропейської культури, сприяла поступовому подоланню однобічності візантійського впливу, продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі, представляла східнослов’янську державність на міжнародній арені.

 

загрузка...