Політичні події

Напружену, виснажливу і майже безкоштовну працю людей на користь держави, їх здатність зносити матеріальні нестатки не можна пояснити тиском тоталітарної системи та рабською психологією «совків». Головне полягає в патріотизмі, впевненості громадян у правоті своєї справи, чим і відзначалося старше покоління.

Радянські люди перемогли фашизм, захистили свою Батьківщину, віддавали всі сили відбудові своєї країни. Багато хто сподівався на більш гуманне ставлення держави до власного народу. Цього не відбувалося: знов проводилися безпідставні арешти, примусові мобілізації робочої сили, масові депортації населення (західні українці кримські татари).

Репресії проти керівних кадрів і свавілля бюрократів почалися в Україні, коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. М. Каганович (1947 р.). М. С. Хрущов, який займав цю посаду з 1938р. і водночас був головою Ради Міністрів, у цей період лише очолював уряд республіки. Таким було йому покарання за те, що наважився заперечити Сталіну з приводу хлібозаготівель в Україні під час голоду 1946-47 рр.

М. С. Хрущов, який у 1948-1949 рр. знов очолював республіканське партійне керівництво, залишив про себе згадку як енергійний керівник, політичний діяч, який із симпатією ставився до України. Цього не скажеш про його наступників: Л. Мельникова, О. Кириченка, М. Підгорного.

У ході ідеологічної кампанії по боротьбі з космополітизмом і буржуазним націоналізмом, яка розпочалася наприкінці 40-х рр., зазнали гонінь деякі видатні діячі культури. Серед них українські митці: кінорежисер О. Довженко, композитор К. Данькевич, письменники М. Рильський, О. Сосюра. Ю. Яновський та ін.

Отже, відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги. Характерними рисами відбудовчих процесів в республіці були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи. Суттю повоєнних суспільних перетворень в західних областях України було продовження та завершення соціалістичної перебудови "возз'єднаних" земель. Ідеологічні компанії тоталітарного режиму у відбудовчий період не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, але вони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режиму консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.

Процес лібералізації режиму розпочався лише після смертіСталіна (5 березня 1953 р.) і увійшов в історію як період "хрущовської відлиги" від назви книги І. Еренбурга "Оттепель". У цей період за ініціативою Першого секретаря ЦК КПРС М. С.Хрущова відбувалася реабілітація невинно засуджених, були здійснені заходи щодо обмеження влади адміністративно-управлінського апарату, припинилася практика політичного терору проти цілих соціальних верств і позасудового покарання громадян, заохочувалася суспільно-політична активність населення. Помітною подією у суспільно-політичному житті УРСР стало святкування у січні 1954 р. 300-річчя Переяславської Ради як ювілею Возз'єднання України з Росією. З урахуванням складного економічного становища Кримської області, а також близькості її до УРСР Президія Верховної Ради СРСР прийняла у ці дні рішення про входження Криму до складу Української РСР.

Видатну роль у десталінізації радянського суспільства відіграв XX з'їзд КПРС (лютий 1956р.), делегати якого на закритому засіданні заслухали доповідь М. С.Хрущова “Про культ особи Сталіна та його наслідки”. Основні положення доповіді у дещо пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. Однак гостра критика, яку містили ці документи, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, зводячи усі вади системи до культу особи. Та незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, який стимулював процес лібералізації суспільного життя, свідчив про реальну перспективу його демократизації. У жовтні 1961 р. відбувся XXII з'їзд КПРС. Він прийняв третю Програму КПРС, яка започаткувала «розгорнуте будівництво комуністичного суспільства» в СРСР. Мета побудови суспільства, де буде діяти формула «від кожного — за здібностями, кожному — за потребою», була нереальною в кращі з посередньою продуктивністю суспільної праці, однак, більшістю людей вона була зустрінута з ентузіазмом, стимулювала багато чудових рухів і починань: за комуністичне ставлення до праці, за перехід передовиків виробництва у відстаючі трудові колективи, за поєднання шкільної освіти з виробництвом та ін., що займали значне місце у суспільно-політичному житті в Україні. Характерною ознакою того часу було тяжіння молоді до освіти, наукових знань, культурної спадщини людства.

«Хрущовська відлига» створила сприятливі умови для творчості. Лауреатами Ленінської премії, яка присвоювалась з 1956 р. стали О. Довженко за кіносценарій «Поема про море», М. Рильський за збірки «Троянди і виноград» та «Далекі небосхили», М. Стельмах за трилогію «Велика рідня», «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль». О. Гончар за роман «Тронка».

Щирі спроби М. С.Хрущова позбавитися сталінської політичної та ідеологічної спадщини поєднувалися з його волюнтаристськими діями. Помилки М. С. Хрущова були використані як привід для його усунення від влади вищою партноменклатурою, яка була незадоволена перш за все демократичними зрушеннями в державі та партії. У жовтні 1964 р. Першим (з 1966 – Генеральним) секретарем ЦК КПРС став Л. І.Брежнєв. Головою Верховної Ради СРСР М. В.Підгорний.

Під гаслом критики волюнтаризму і суб'єктивізму почалося в СРСР відродження сталінізму, хоча й без масових репресій. Провідником цієї політики в Україні був Перший секретар ЦК КПУ П. Ю.Шелєст, який спочатку лестив Хрущову, а у жовтні 1964 р. взяв участь у його зміщенні та паплюженні. Отже, суть кардинальних змін, що проводилися в період "хрущовської відлиги", полягає у лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася у припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанні українського фактора у державному і громадському житті, розширення прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах.