Формування руського народу

Походження слова “Русь” довгі роки викликає суперечки. Усе подалося з другої половини XVIII ст., коли російські професори німецького походження Д. Шлецер і Т. Міллер у своїх преріях висунули гіпотезу про варязьке походження слова Русь, що саму державу заснували вікінги, чи нормани. Російські вчені починаючи від Ломоносова, прагнули довести антинорманське, слов’янське походження Русі. Вони відкидають будь-яку участь варягів у державотворчому процесі Київської Русі, називають державні утворення східних слов’ян, що виникли до приходу на Русь варягів. Українські історики недавнього минулого також стояли на антинорманських позиціях. Ряд іноземних дослідників та сучасних українських вчених вважають, що нормани відігравали певну, але не вирішальну роль у встановленні Русі. Іншу думку має відомий американський історик українського походження Омелян Пріцак, який виводить слово Русь із мови кельтських племен. Історичними носіями назви Русь, за Пріцаком були фризькі купці, що вели трансєвропейську торгівлю і змішались зі скандинавами, утворили на Волзі політичне об’єднання, котре згодом слов’янізувалось і розвинулося в державну Русь.

На противагу германській (скандинавській) етимології (походження слова) існує припущення про зв’язок слова Русь з іраномовними мешканцями одного з регіонів Середнього Подніпров’я, присутність яких засвідчена у місцевих гідронімах Рось, Роська, Рослава, які походять від іранського ruxs/roxs – світлий. Носієм етноніма рос[рус, русь], як вважають прихильники цієї точки зору, могла виступати одна із сармато-аланських, згодом слов’янізованих племінних груп, що входили до антського союзу племен. Існує ще одна гіпотеза, що слово Русь відображало ще дослов’янську і дотюркську регіональну традицію називати Північне Причорномор’є “Білою світлою стороною”, чому відповідав би індо-арійський корінь russ.

Отже, з перерахованих гіпотез скандинавська має найбільшу основу у загальному контексті європейської історії тих часів, де IX – середину XI ст. називають “епохою вікінгів”.

У період виникнення і становлення Київської Русі відбувався процес формування стародавнього руського народу. Давньоруська народність була сформована в основному з давньоіранських (скіфи, сармати), давньотюркських (гуни, булгари) і давньослов’янських етнічних груп. Цей процес проходив під впливом посилення політичної єдності, зміцнення централізації держави, запровадження єдиної релігіїхристиянства, а також боротьби проти зовнішнього ворога в межах державної території Київської держави IX-XII ст. існувала єдина давньоруська літературна мова як мова державного управління, законовлавства, літератури; укорінялися єдині традиції, звичаї, юридичні норми; склалась єдина матеріальна культура; з’явилась єдина руська етнічна свідомість (літописці, як правило, говорять про Русь як сукупність усіх земель-князівств); усе східнослов’янське населення органічно прийняло етнонім (назва народа) “руський”, “русинич”, “русич”; консолідувалась елітна верства вищих феодалів Київської Русі, що вела свій родовід від династії Рюриковичів, і не поділяла себе етнічно.

Розподіл давньоруської народності на росіян і білорусів, з одного боку, і українців, з другого, - відбувся значно пізніше, після припинення існування Київської Русі. На наш погляд за дату початку процесу розподілу можна умовно прийняти 1321 рік, коли литовські війська в битві на річці Ірпень розгромили об’єднану дружину руських князів. Ослаблена постійними міжусобицями Русь була розділена на дві частини: північне – східні її князівства попали під так зване “монголо-татарське іго”, а південно-західні – стали легкою здобиччю Литви.

Отже, появу політичного кордону між двома частинами Русі і потрібно прийняти за початок розподілу давньоруської народності.

загрузка...