Характер, рушійні сили, особливості та хронологічні межі національно-визвольної війни

Характер війни визначався метою, в якій тісно переплелися національні, соціальні, релігійні аспекти, що в кінцевому підсумку і визначили її національно-визвольний характер. Про це свідчать зміст, цілі та основні напрямки боротьби. (До речі, поляки відмовлялись офіційно визнавати боротьбу українського народу як національно-визвольну, намагаючись звести її суть лише до “домової війни” – боротьби козацтва за свої соціальні права).

Оскільки у війні активну і масову участь взяли представники більшості соціальних верств українського народу (за винятком магнатів), то це дає підстави визначити її як всенародну. Конкретизуючи рушійні сили національно-визвольної війни, слід зазначити:

− найважливішу роль у війні відігравало козацтво, воно несло на своїх плечах основний тягар боротьби, становило кістяк армії, основу нової еліти;

− активну участь у боротьбі взяло українське селянство, яке масово покозачилось, запровадивши “козацькі порядки”;

− масового характеру набрала участь у війні міщанства;

− національно-релігійні причини зумовили активність православного духівництва (правда, потрібно зауважити, що більшість вищого православного духівництва зайняла “прохолодну” позицію);

− частина української шляхти, переважно збіднілої, теж взяла участь у війні.

Національно-визвольна війна мала такі загальні особливості:

1) в період найвищого піднесення охопила майже всю територію України (зауважимо, що попередні селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. –30-х рр. XVII ст. носили локальний характер);

2) за рушійними силами була всенародною (в попередніх повстаннях брала участь лише частина козаків і селян);

3) була наступальною і переможною (досить згадати три виграні битви 1648 р. – під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, внаслідок яких вперше польська армія зазнала нищівної поразки) як результат вмілого, ініціативного керівництва з боку Б. Хмельницького та його соратників (попередні повстання як відомо, закінчились поразкою, ініціатива була на стороні поляків, відчувався брак міцного керівництва, організації тощо);

4) українці вперше мали союзника (кримські татари), що забезпечило їм безпеку з півдня і дало високомобільну кінноту (правда, цей союзник воював не за ідею, а за гроші, що пояснює його ненадійність у ході війни);

5) війна мала яскраво виражений національно-визвольний характер (попередні повстання носили здебільшого соціальний характер, а національно-визвольні аспекти в них виявились порівняно слабо);

6) на визволених територіях було ліквідовано польське панування і, що особливо важливо, розпочалось творення українських державних інституцій (як відомо, попередні повстання закінчились поразкою і тому до творення власних структур справа не дійшла);

7) в ході війни було ліквідовано існуючу систему соціально-економічних відносин і розпочалось становлення нової моделі соціально-економічного ладу, яка характеризувалася:

− відсутністю фільварково-панщинної системи господарства і кріпацтва;

− відсутністю великого землеволодіння;

− переходом у власність державного скарбу більшості земельного фонду вигнаних панів, королівщини і католицької церкви;

− утвердженням козацької власності на землю та селянського землеволодіння тощо.

Щодо хронологічних меж національно-визвольної війни, то сучасна історична наука відкидає традиційне їх визначення як 1648–1654 рр., бо в 1654 р. війна не закінчилась, а лише змінились її умови, оскільки було укладено договір про військовий союз з Москвою. Тому хронологічні межі війни можна визначити як 1648–1657 рр., коли мова йде про війну під проводом Б. Хмельницького, який помер у 1657 р. Якщо говорити загалом про національно-визвольну війну українського народу, то частина дослідників (зокрема В. Смолій та В. Степанков) наголошує на тому, що і після смерті Б. Хмельницького вона продовжувалася, і кінцевою межею ставлять 1676 рік (гетьман П. Дорошенко складає булаву, остаточна ліквідація державних інституцій на Правобережній Україні тощо).

загрузка...