Утворення СРСР та його наслідки

Вперше у січні 1919 р. було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) з центром у м. Харків. Юридичне оформлення радянської державності в Україні відбулося 10 березня 1919 р. прийняттям Конституції УСРР, розробленої на основі конституції РСФРР 1918 р.

У першій половині 1919 р., в умовах громадянської війни, йде процес прискореної інтеграції радянських республік. Врешті 1 червня 1919р. утворюється "воєнно-політичний союз" формально незалежних України, Литви, Латвії, Росії, Білорусії. Основна мета утворення "воєнно-політичного союзу – шляхом мобілізації та концентрації сил радянських республік відстояти радянську владу". Наслідком його стало об'єднання найважливіших п'яти наркоматів – військових справ, народного господарства, залізничного управління, фінансів та праці, якими тепер фактично керували з Москви. Це стало, по суті, першим реальним кроком до відновлення унітарної (єдиної) держави.

Наступним кроком на цьому шляху стала угода про воєнний і господарський союз між Росією та Україною від 28 грудня 1920 р., в якій формально проголошувались незалежність і суверенітет обох держав, але фактично посилювався курс на централізацію. Тепер об'єднаними і керованими з Москви були вже не 5, а 7 народних комісаріатів (додались ще наркомати зовнішньої торгівлі та пошт і телеграфів). Утворюються загальнодержавні трести для управління українською металургійною та металообробною промисловістю, які також перебували під повним контролем центру. На територію України було поширено Земельний, Цивільний та інші кодекси РСФРР тощо. Найкраще залежний статус України проілюстрували події, пов'язані з голодом 1921–1923 рр. (В охоплених голодом українських губерніях реквізували хліб; поїзди з продовольством з українських губерній відправляли в Росію, а не в південні області, Одесу чи Миколаїв, де лютував голод).

Перетворення України та інших радянських республік на автономні області Росії було реальною перспективою, якби подальші події розвивались за сценарієм, підготовленим центральним партійним керівництвом. X з'їзд РКП(б) поховав право націй на самовизначення, ствердивши небажаність існування окремих радянських республік за умов ворожого капіталістичного оточення. Противником ідей суверенітету республік був головний партійний теоретик з національного питання нарком по національностях Й. Сталін. Він у серпні 1922 р. розробив проект резолюції ЦК РКП(б) "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", за яким усі неросійські республіки мали увійти до складу Росії на засадах автономії. Позиції московських центристів викликали спротив у республіках, які підняли тривогу у зв'язку з процесом "випаровування суверенітету". Позиція України, як найбільшої неросійської республіки, відігравала особливу роль. ЦК КП(б)У відкинув сталінський проект автономізації. Це змусило Леніна втрутитись і запропонувати певний компроміс – план федеративної перебудови майбутньої союзної держави. У жовтні 1922 р. ЦК РКП(б) схвалив його, але в процесі реалізації конституційна комісія на чолі із Сталіним протягла багато положень з його автономізаційного проекту. Було утворено 5 злитих (загальносоюзних) наркоматів (які теж підпорядковувалися Москві). З Москви здійснювалося керівництво Держбанком, Верховним Судом тощо. Республікам надавалась самостійність лише у справах: землеробства, освіти, охорони здоров'я, внутрішніх, соціального забезпечення, юстиції.

30 грудня 1922р. I Всесоюзний з'їзд рад СРСР у Москві проголосив декларацію про утворення СРСР у складі: РСФРР, України, Білорусії і Закавказької федерації (Грузії, Вірменії, Азербайджану).

Таким чином, СРСР було утворено як федеративну державу, але це було лише пропагандистською вивіскою. Радянський Союз як об'єднання незалежних держав за умов панування єдиної, унітарної правлячої партії РКП(б) був фікцією. Реальний статус республіканських комуністичних партій залишався на рівні обласних організацій РКП(б). Будь-яке рішення прийняте московським ЦК, мало обов'язковий зобов'язувальний характер для кожної республіки.

26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд рад СРСР, який затвердив першу Конституцію СРСР. Формально кожна республіка мала право вільного виходу з СРСР, але механізм такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї форми союзної федеративної держави, СРСР законодавчо оформлявся як жорстко централізована унітарна держава.

У травні 1925 р. прийняттям Конституції УСРР завершився процес входження України до складу СРСР.

загрузка...