Ультиматум РНК РРФСР Центральній Раді. Проголошення радянської влади в Україні

Більшовики в Україні могли сподіватися на перемогу лише з допомогою зовнішньої агресії, оскільки вони не мали належної підтримки серед українського народу. Яскравим свідченням цього є результати тогочасних демократичних виборів до Всеросійських установчих зборів – за комуністів в Україні проголосували лише 10% виборців (в основному індустріальних центрів Донбасу, Катеринослава, Харкова тощо), а за українські партії – 75%.

Більшовицька спроба здійснити переворот у Києві 12 грудня 1917 р. зазнала невдачі. Київський військово-революційний комітет на чолі з Л. Пятаковим було розпущено, а вірні більшовикам частини роззброєні і відправлені за межі УНР.

17 грудня місцеві більшовики повторили спробу захопити владу в Україні, діючи на цей раз легальними методами, скориставшись Всеукраїнським з'їздом рад. На ньому вони планували здобути більшість і проголосити Радянську владу в Україні. Але і ця спроба виявилася невдалою, з 2500 делегатів більшовиків підтримувало лише 124. З'їзд ухвалив резолюцію про підтримку Центральної Ради та вирішив, що недоцільно переобирати її склад, оскільки 9 січня мали відбутися Всеукраїнські установчі збори, котрим Центральна Рада повинна була передати владу.

На підтримку Центральної Ради вплинуло і те, що напередодні 17 грудня РНК Росії надіслала українському урядові підписаний Леніним і Троцьким ультиматум, в якому, з одного боку, визнавалась УНР, а з іншого – робились грубі втручання у її внутрішні справи. «Ми звинувачуємо Раду, – говорилось в ультиматумі. – Прикриваючись національними фразами, вона веде непевну буржуазну політику, яка давно вже визначається невизнанням Радою "Совєтов" та совєтської влади в Україні". Далі ультиматум містив чотири вимоги до УНР:

1. Відмовитись від дезорганізації фронту, що виявилось у відкликанні і передислокації частин, руйнуванні фронту без порозуміння з Росією.

2. Припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні.

3. Не пропускати через Україну козачі формування на Дон [отаман Каледін не визнавав ленінський Раднарком].

4. Пропустити через територію України більшовицькі війська на Південний фронт.

РНК Росії вимагала протягом 48 годин позитивної відповіді, а коли вона не буде надіслана, погрожувала, що вважатиме Раду в стані війни проти радянської влади в Росії і в Україні.

Центральна Рада, отримавши підтримку з'їзду Рад у Києві, який кваліфікував ультиматум як агресію проти УНР, відкинула домагання Росії, зазначаючи, що неможливо одночасно визнавати право на самовизначення "аж до відокремлення" і робити грубий замах на це право, нав’язуючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилась: "Доки у Великоросії розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, доки там панує груба сваволя та нищення усіх свобод, які одвоювала в царизму революція, Генеральний секретаріат не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу на території українського народу". Як бачимо, гідна відповідь у цілком спокійному тоні, спрямованому на пошук компромісу.

Було очевидно, що більшовицький уряд Росії за допомогою демагогічних, наперед неприйнятних вимог шукав привід для війни з Україною. [Цікаво, що серед звинувачень Центральної Ради було і таке, що вона відмовляється скликати з'їзд Рад – коли в Петрограді не могли не знати, що він відкривався в день оголошення Україні ультиматуму]. Таким чином, з 5 грудня 1917 р. УНР фактично перебувала в стані війни з радянською Росією.

Тим часом більшовицька частина з'їзду Рад у Києві (124 чол.), залишивши його, переїхала до Харкова, де під охороною радянських військ нашвидкуруч був організований альтернативний з'їзд Рад. На ньому було близько 200 делегатів, які представляли 89 Рад (із понад 300 існуючих в Україні). Незважаючи на неправочинність з'їзду, він за більшовицьким сценарієм 25 грудня 1917 р. прийняв такі рішення:

1. Схвалив жовтневе збройне повстання в Петрограді та політику Раднаркому.

2. Проголосив встановлення радянської влади в УНР.

3. Обрав Центральний виконавчий комітет рад в Україні.

Центральний виконавчий комітет утворив Народний секретаріат – радянський уряд [характерно, що, свідомі своєї слабкості, більшовики в Україні намагались надати радянській владі національних рис. Наслідуючи Центральну Раду, вони поки що називали державу не соціалістичною, а Українською Народною Республікою, а уряд – не "Радою Народних Комісарів", а "Народним секретаріатом". Головою Центрального виконавчого комітету призначили не більшовика русофіла Г. Пятакова, а лівого соціал-демократа Ю. Медвєдєва тощо] .

Отже, проголошення радянської влади в Україні, незважаючи на його нелегітимність, дало можливість радянській Росії прикрити агресивні воєнні дії проти УНР як допомогу у боротьбі радянської влади з Центральною Радою. Основна причина агресії радянської Росії проти України – це не дати УНР суверенності, самостійності.

 

загрузка...