Україна та Брест-Литовський мирний договір

15 грудня 1917 р. між радянською Росією та країнами Четвертного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією) було підписане перемир'я. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, не втратити шанс легалізації та утвердження української державності на міжнародній арені, Генеральний секретаріат 24 грудня звернувся з нотою до всіх воюючих країн, в якій заявив, що оскільки влада Раднаркому не поширюється на українські землі, то будь-яка ухвала, підписана радянською Росією, не буде правочинною для України без ухвали урядом УНР. Таким чином, було проголошено, що УНР "стає на шлях самостійних міжнародних стосунків до того часу, поки не буде створено загальнодержавної федеративної влади в Росії." У відповідь на це повноважні представники німецького блоку дали згоду на участь у переговорах делегації УНР.

10 січня 1918 р. розпочалися переговори делегації УНР. Українську делегацію очолив В. Голубович (голова нового уряду, який було сформовано після IV Універсалу). Глава делегації радянської Росії Л. Троцький змушений був визнати самостійне становище на переговорах представників УНР, тоді як представники харківського "Народного секретаріату" увійшли до складу російської делегації.

Пізніше делегацію УНР в Бресті очолив О. Севрюк. 9 лютого 1918 р. договір між УНР і державами німецького блоку було підписано. [Не вистачало часу на підготовку добротного документа. Тому австро-німецька сторона запропонувала укласти короткий договір у загальних рисах з додатками, які потім мали бути опрацьовані у комісіях. Делегація УНР спочатку відмовилась від такої пропозиції. Але обставини в Україні склалися так, що Київ уже захопили більшовики, і тоді у вкрай нервовій, напруженій атмосфері в ніч на 9 лютого (о 2-й ночі) поспіхом, навіть без перекладу на українську мову, відбулося офіційне підписання Брестської мирної угоди]. Така робота у надзвичайній ситуації не могла не позначитися на якості тексту мирного договору. З юридичної точки зору він заслуговує критики. Багато його статей грішать неясностями, різночитанням, юридичними і фактичними неточностями і суперечностями. Переклад на українську мову робився поспіхом уже після підписання і теж був недосконалий.

Що стосується суті Брестського мирного договору, то:

1. У преамбулі договору визнавалась незалежність УНР.

2. Кордонами між Австро-Угорщиною і УНР проголошувались ті, які існували між Російською і Австро-Угорською імперіями до 1914 р., тобто вся Галичина, Закарпаття, Північна Буковина залишались за Австро-Угорщиною, зате вся Холмщина, Підляшшя поверталися Україні.

3. Відновлювалися дипломатичні і консульські стосунки.

4. Передбачався обмін військовополоненими.

5. Відкидались будь-які відшкодування збитків.

6. Вказувалось на обов'язок сторін розвивати господарські стосунки, проводити взаємообмін залишками сільськогосподарських і промислових товарів на державній основі.

7. Допускався дрібний товарообмін у межах 15-кілометрової прикордонної смуги. Передбачалися взаємні митні пільги тощо.

В цей же день, 9-го лютого, був укладений україно-німецький договір. Через три дні були укладені аналогічні двосторонні додаткові договори між УНР і Австро-Угорщиною, УНР і Болгарією, УНР і Туреччиною. В таємному додатку до мирної угоди між УНР і Австро-Угорщиною було зафіксовано поділ Галичини на українську й польську частини і злучення Східної Галичини з Буковиною в один суцільний “коронний край” Австрійської імперії. (Проте згодом Австрія анулювала цей договір). Згідно з цими угодами УНР зобов'язувалась протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 млн. шт. яєць та іншої сільськогосподарської і промислової сировини. 17 лютого представник делегації УНР М. Любинський від імені Центральної Ради звернувся до німецької сторони з проханням "надати допомогу українському народові у важкій боротьбі за своє існування". Центральна Рада розраховувала, що ця допомога буде надана введенням на Україну двох дивізій, (приблизно 30 тис.) сформованих з військовополонених українців, але Німеччина та Австро-Угорщина розпочали широкомасштабний наступ силами 450 тисячної армії.

На початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася разом з німецько-австрійськими військами до Києва. Україну було звільнено від більшовиків. Але це була так звана "піррова перемога".

Отже, відкривалася ще одна трагічна сторінка історії України – "незалежне" життя в умовах окупаційного режиму (німці безконтрольно господарювали в Україні, видавали власні нормативні акти, що мали обов'язковий характер в Україні). Поступово втрачаючи рештки влади, Центральна Рада ще проіснувала до 29 квітня 1918 р., коли в Україні відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.