Спроба “оновлення союзу” та розвал радянської імперії

Влітку 1990 року новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державнийсуверенітет. У цій ситуації М. Горбачов, обраний позачерговим з'їздом народних депутатів СРСР у березні 1990 р. Президентом СРСР, запропонував укласти новий союзний договір, який зберігав би унітарну, союзну державу.

З того часу всі політичні події були пов'язані з питанням, яким повинен бути новий союзний договір, які республіки ввійдуть в оновлений союз, наскільки центр збереже свою владу над республіками і т. д.

Державницькі, демократичні сили України з самого початку виступали проти укладення союзного договору, за незалежну суверенну українську державу, в певній мірі їх наміри були відображені в "Декларації про державний суверенітет України".

1 жовтня 1990 р. – з початку роботи другої сесії Верховної Ради УРСР депутат С. Конєв зачитав звернення Асоціації демократичних рад та демократичних блоків у радах з вимогою відмовитися від підписання нового союзного договору в будь-якій формі.

В кінці вересня на початку жовтня 1990 р. в Києві відбулися масові мітинги і маніфестації під гаслами "Ні – союзному договору".

Серед вимог голодуючих студентів 2–17 жовтня 1990 р. був пункт про непідписання союзного договору.

Звичайно, така позиція демократичних сил України налякала імперські угруповання, благоденство яких було тісно пов'язане з існуванням унітарної держави.

З початку 1991 року проімперські сили намагаються перейти в контрнаступ. В січні 1991 р. демократичні сили різних союзних республік спробували теж об'єднатися в Харкові, проводили установчу конференцію міжреспубліканського політичного блоку "Демократичний конгрес" (ДК). До його складу увійшли 42 партії, рухи із 13 республік СРСР. У спільній декларації учасники ДК запропонували відкинути нав'язуваний центром проект союзного договору і приступити до підготовки самими республіками договору про співдружність незалежних держав.

В цій ситуації перший і останній Президент СРСР М. Горбачов вирішив заручитись "голосом народу", вдало, хитро і дипломатично "сформулювавши" питання на референдум.

17 березня 1991 р. в союзному бюлетені референдуму було поставлено запитання: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?"

Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів додаткове республіканське питання:

"Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?"

На перше питання "так" відповіли 70,2%, на друге – 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі.

Галицька асамблея (представники виконавчої влади трьох областей: Івано-Франківської, Тернопільської і Львівської) прийняли рішення включити у бюлетень третє питання:

"Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?"

Результати референдуму в Галичині були наступними:

Івано-Франківськ – відповіли "так":

− на союзне запитання – 18,2%;

− за республіканське запитання – 52%;

Галицький референдум – 87,2%.

Львів – відповіли "так":

− на союзне запитання – 16,4%;

− на республіканське запитання – 30,1%;

− Галицький референдум – 89,6%.

Чому 70% українського населення в березні 1991 р. підтримували горбачовську ідею про "оновлений Союз"?

1. Референдум проводився під контролем домінуючої в суспільстві КПРС і КПУ.

2. В кризовій політичній і економічній ситуації народ відчував страх за розвал імперії, що володіла найстрашнішим у світі репресивним апаратом, який неодноразово використовувався проти власного народу

3. На результати референдуму вплинула роз'єднаність, розпорошеність, амбіційність політичних сил у республіці.

4. Певну частину населення заманили вдало сформульований термін "оновлений союз суверенних республік" і демократичні гасла.

5. Можливо, на нашу думку, - український народ (на той час) ще не дозрів, не вірив в можливість реалізації ідеї самостійної, соборної, незалежної України в умовах збереження СРСР та однопартійної системи.

23 квітня 1991 р. з ініціативи М. Горбачова була проведена зустріч у Ново-Огарьово (біля Москви) з керівниками дев'яти республік з метою знайти копромісну формулу нового союзного договору.

Проте до літа 1991 р. ситуація в СРСР суттєво ускладнилась: на фоні активізації консерваторів різко погіршується економічна ситуація, радикалізується суспільно-політична активність народних мас.

Незважаючи на те, що в Ново-Огарьово в основному було узгоджено текст союзного договору і його підписання передбачалося попередньо на 20 серпня 1991 р., український парламент під тиском Народної ради вирішив відкласти розгляд проекту на осінь.

Імперські сили зрозуміли, що Україна може залишитись поза "оновленим Союзом", а допустити цього вони не могли, тому перейшли до активних дій – силою і страхом взяти реванш.