Процеси “горбачовської перебудови” в Україні її основні етапи та наслідки

На початку 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. Символом конаючої імперії стали похоронні процеси – 1982 р. (Л. Брєжнєв), 1984 р. (В. Андропов), 1985 р. (К. Черненко).

З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені.

Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме майбутнє.

Проте перебудова (як і НЕП, хрущовська відлига, косигінські реформи 60-х) була приречена на поразку.

Чому? :

1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму, а, образно кажучи, його прогнилі стіни і дах, потемнілу червону фарбу на світло-червону.

2. Перебудову почав правлячий клас – партократія в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку, для збереження "єдиної, керівної і спрямовуючої – КПРС".

3. Гасла перебудови – "радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність" залишились дозованими, обмеженими рамками соціалізму.

4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:

− ринок з централізованим плануванням;

− політичний плюралізм з керівною роллю КПРС;

− суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави.

Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення тоталітарної імперії.

Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік:

1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною, вірнопідданою КПРС.

2. Тут була сильна і найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В. Щербицьким.

3. Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без елементарного суверенітету і незалежності від центру.

Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях.

Чи була б незалежність України без перебудови 1985–1991 рр.?

Відповідь однозначна - так, але шлях до неї був би довшим, важчим і ще більш жертовним.

Процес перебудови пройшов декілька етапів з квітня 1985 по серпень 1991 року:

I етап – квітень 1985 – січень 1987 року, час визрівання політичного курсу перебудови.

У квітні 1985 р., нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим висунуло стратегічну мету: курс на прискорення соціально-економічного розвитку, наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів та ін.

Перші результати були досить обнадійливими: в 1985–1986 рр. темпи приросту промислової продукції України становили 4,3%, в сільському господарстві – 3,5% (в попередні роки відповідно 3,5% і 0,5%). Позитивні зміни відбулися у зовнішній політиці – "нове мислення", розгортання і зміцнення гласності.

Але поряд з цим появилися нові утопічні програми: житлова з її вирішенням до 2000 року, антиалкогольна кампанія, багато часу витрачено на організаційні, пропагандистські заходи.

II етап – січень 1987 – літо 1988 р. – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соцільної бази.

На січневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було покладено початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного життя.

В цей період відбувається перебудова в кадровій політиці, звільняються перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського обкомів, багато секретарів обласних комітетів КПУ.

На цьому етапі визначено стратегічні завдання перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий 1987 р. пленум ЦК КПРС); демократизація усієї політичної структури.

Саме в цей час активно формується соціальна база перебудови – виникають, зміцнюються та набувають авторитету в суспільстві неформальні організації.

III етап – літо 1988 – травень 1989 рр. – переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

Вперше за роки радянської влади було поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи, створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.

В економічній сфері спостерігається посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора.

КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови, не "встигає" за перебігом подій, появляється масове вільнодумство, формуються нові політичні структури, започатковується процес становлення багатопартійності в Україні.

IV етап – травень 1989 – лютий 1990 рр. – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.

Цей етап характерний активним стимулюванням, поглибленням процесу перебудови. У цей час набирає силу інтенсивне формування народних фронтів – перших незалежних організацій, які мали масовий характер.

Саме в цей період в Україні виникає Народний рух України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний масовий робітничий рух (липень 1989 р.).

Монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом. Врешті, під тиском обставин лютневий (1990 р.) пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ї статті Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи.

V етап – лютий – грудень 1990 р. – поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, “революційних” перетворень і одночасно радикалізація народних мас.

У цей період особливо загострилася ситуація в країні. Спад в економіці став реальністю. У 1990 році в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.; національний дохід відповідно зменшився на 3,6%. Падіння показників розвитку промисловості республіки становило 0,1%, сільського господарства – 3,7%.

"Революція згори" (так планували перебудову) дедалі більше набувала рис хаотичного, неконтрольованого процесу, в якому поштовхи "знизу" ставали все сильнішими і нерідно випереджали реакцію "ініціаторів перебудови" на хід подій.

Політичне життя в Україні на цьому етапі перебудови відзначалося активністю та інтенсивністю, а кризовий стан в КПУ все більше наростав. Так, якщо за 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0,25%, то за 1990 р. – на 10%.

VI етап – грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення економічної і політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові, перемога демократичних сил.

Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р. валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим, ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11,2%, падіння промисловості становило 4,8%, сільського господарства — 13,2%.

Важливою віхою цього етапу став березневий (1991 р.) референдум, суттю якого було питання про збереження існуючого СРСР.

Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні 19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України.