Початковий етап радянсько-німецької війни на території України

Прославляючи перемогу, радянська історіографія часто пропускала найважливіший, найтрагічніший період війни з фашистами – початковий. В 1941 році українські землі опинилися в епіцентрі боротьби двох тоталітарних імперій за панування в світі:

Радянський Союз хотів володіти всіма українськими землями як плацдармом для наступу на Захід і утвердження там більшовицького соціалізму. Архівні документи радянського генштабу свідчать, що ще 15 травня 1941 року у Кремлі розглядався план, який пропонував "атакувати німецьку армію, розгромити головні сили вермахту і на першому етапі війни захопити Польщу і Східну Прусію";

Німеччина також хотіла використати українську територію, перетворити край на аграрно-сировинний додаток рейху, який повинен був "постачати продовольством населення великого рейху на тисячу років наперед", і на плацдарм для наступу фашизму на Схід.

Перший рік війни з 22 червня 1941 року до 22 липня 1942 року привів до повного захоплення німецькими окупантами українських земель.

Найсуттєвішими ознаками цього періоду війни на українських землях були:

− відчайдушний опір і величезний героїзм воїнів Радянської армії, особливо на західних кордонах України;

− справді самовіддана, кровопролитна оборона міст-героїв: Києва – липень-вересень 1941 р., Одеси – серпень-жовтень 1941 р.;

− евакуація промислових та сільськогосподарських об'єктів, населення України в глибокий тил. На схід було перевезено 550 великих заводів і близько 3,5 млн. населення України, значна частина якого не повернута і донині;

− знищувались промислові, транспортні об'єкти, зібраний урожай і запаси продовольства, затоплювались шахти, зруйновані усі 54 домни Донбасу, – тобто застосовувалась тактика "спаленої землі";

− після грудневого успіху в битві під Москвою війська Західного і Південного фронтів у січні 1942 р. тимчасово визволили частину Харківщини і Донбасу, але весняний наступ Радянської армії 1942 року провалився, війська зазнали ще одної тяжкої поразки. 22 липня 1942 року після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області вся територія Української РСР була остаточно окупована;

− перший період війни призвів до величезних військових і мирних втрат, до прорахунків, помилок політичного і військового керівництва. За перші тижні війни Червона армія втратила 850 тис. воїнів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, тобто половину довоєнного потенціалу. Втрати вермахту в живій силі були в 10 разів меншими.

Які причини трагедії і невдач першого періоду радянсько-німецької війни?

Сучасна історична наука розвінчує сталінську оцінку невдач у перший період війни: нібито це був наслідок раптовості нападу, неготовності СРСР до війни, тимчасових прорахунків командування.

Насправді історичні факти підтверджують, що СРСР мав об'єктивні передумови для належної відсічі агресору, особливо кількісну перевагу над ворогом. Наприклад, лише за танками і літаками Червона армія майже удвічі переважала Німеччину, Японію, Італію, Румунію, разом узяті.

Київський військовий округ переважав німецьку групу "Південь" у співвідношенні в живій силі 1,2:1, в танках 4:1, авіації 2,5:1 і т. д.

Причини трагедії криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму:

1. Сталін і його керівництво вперто ігнорували численні попередження про підготовку нападу на СРСР, надіючись виграти час для підготовки превентивного удару по Гітлеру.

2. Згубно позначилося на обороноздатності масове знищення Сталіним і його поплічниками військових кадрів. Протягом 1937–1938 років були репресовані і знищені понад 40 тис. командирів, в т. ч. 1800 генералів Радянської армії.

3. Трагічну роль відіграла наступальна концепція Москви, згідно з якою збройні сили були підтягнуті впритул до західних кордонів. Вони зазнали раптового і нищівного удару в перші години війни.

4. Врешті, народ, який відчув на собі жорстокість сталінізму, його тоталітарного режиму (форсована індустріалізація, примусова колективізація, голодомор, масові репресії тощо), особливо на західноукраїнських землях, не міг одностайно підтримувати і захищати режим, який по-звірячому знищив до 1941 року мільйони людей. Були розпач, пасивність, нейтралітет і навіть сприяння німцям, яких зустрічали спочатку як визволителів.

Таким чином, провина командно-адміністративної системи в трагедії першого періоду радянсько-німецької війни очевидна і зрозуміла. Але – сьогодні це може здатись дивним і несприйнятним – була і її заслуга. В чому?

На нас пішов фашистський тоталітарний режим, і йому було протиставлено такий же тоталітарний більшовицький режим, який здатний швидко приймати рішення і, головне, оперативно і жорстко організовувати їх виконання. Наприклад, мобілізація сил і трудових ресурсів, евакуація заводів, налагодження їх роботи на нових місцях, організація оборонних і наступальних операцій – усе це було зроблено рішуче, жорстко, блискавично.

Західні демократії луснули під фашистським чоботом, а Радянський Союз вистояв і переміг. Звичайно, переміг подвиг народу, солдата, хоча не слід відкидати і організуючу потужність тоталітарного режиму в таких екстремальних умовах.

загрузка...