Підписання Зборівського договору та його основні умови

На початку літа 1649 року війна спалахнула з новою силою. Польські війська були зосереджені в трьох місцях. Гетьман обложив першу польську армію під Збаражем, а сам з головними силами й татарами рушив назустріч королю, аби не допустити об’єднання польських сил. Підійшовши до королівської армії під Зборовом, Хмельницький знищив її частину, а 15 серпня вдарив на польське військо з обох боків. 16 серпня польські полководці почали думати про капітуляцію. Проте канцлер Осолінський нав’язав переговори з ханом Іслам-Гіреєм, і останній у вирішальну хвилину зрадив Хмельницького. Ця ситуація змусила гетьмана піти на переговори з королем. Оскільки 17 серпня було підписано польсько-кримську угоду (згода польської сторони на виплату щорічних “упоминків” (данини), випас худоби татарами над річками Інгул та Велика Вісла, захоплення ясиру в українських землях тощо), Б. Хмельницький змушений був піти на укладання 18 серпня 1649 р. Зборівського договору, за яким:

· Україна отримувала автономію в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств.

· На території цих трьох воєводств влада належала гетьманові (з резиденцією у м. Чигирині) і козацькій старшині. Коронне польське військо не мало права тут стояти.

· Чисельність козацького реєстрового війська збільшувалась до 40 тис.

· Усім учасникам повстання, зокрема шляхтичам, оголошувалась амністія.

· Митрополит Київський мав отримати місце в Сенаті.

· Питання про ліквідацію церковної унії і повернення православній церкві захопленого в неї майна мало бути вирішене на наступному сеймі.

· У Києві та інших містах не мали права жити й організовувати свої школи єзуїти, заборонялось прибувати туди євреям, за винятком “купецьких справ”.

· Водночас на козацькій території зберігався шляхетський режим (шляхта могла повертатись до своїх маєтків), з тією лише різницею, що на всі адміністративні посади, до воєвод включно, король мав призначати лише православних шляхтичів (Київським воєводою було призначено Адама Кисіля).

· Селяни і міщани зобов’язані були виконувати довоєнні повинності.

Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р. Варшавським сеймом, але вона виявилась нежиттєздатною, бо не зняла суперечностей між Україною і Польщею, і боротьба запалала з новою силою.

Треба визнати, що політичні наслідки Зборівського договору, по-перше, засвідчили крах намірів Б. Хмельницького домогтися створення незалежної Української держави; по-друге, наочно продемонстрували ненадійність і навіть небезпеку військового союзу з Кримом; по-третє, показали ігнорування козацькою верхівкою інтересів селянства і міщанства, адже переважна більшість пунктів договору стосувалась інтересів війська Запорозького (козацтва); загальноукраїнський характер мали лише пункти про захист Православної Церкви, ліквідацію унії та амністію учасникам повстання. Це стало причиною невдоволення широких народних мас угодовською політикою козацької старшини та Б. Хмельницького і початком певного розколу серед учасників національно-визвольної війни, відкривши шлях до потужного соціального виступу низів.

Проте, попри відносну політичну невдачу, одержана автономія частини українських земель дозволяла гетьманському урядові продовжити боротьбу за реалізацію державної ідеї.