Особливості економічної політики, причини кризови явищ в суспільно-економічному житті України в 90-і рр. Хх – поч. Хх1 ст

Політична незалежність України не стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Україна самостійно не обрала своєї моделі переходу до ринку, а була втягнута в ринкові перетворення за російським зразком, які також себе не виправдали.

Вже навесні 1992 р. Україна знаходилась в кризовій ситуації. Так, національний дохід в 1991 р. знизився на 10%, а наступного року – на 14%. Валова продукція промисловості за 1991 – 1992 рр. скоротилася на 13,4%, сільського господарства – на 18%. Виробництво товарів народного споживання становило 84% рівня 1990 р.

На кінець 1992 р. економіка із стану глибокої кризи вступила в етап некерованої руйнації. Інфляція досягла рубежу 50%.

В 1993 р., незважаючи на надзвичайні повноваження уряду Л. Кучми, економіка продовжувала розвалюватися. Випуск товарів народного споживання за 1993 р., скоротився на 21,3%. Виробництво промислової продукції знизилось на 21%. Інфляція перевищила 75%.

В першому кварталі 1994 р. національний дохід скоротився на 36% проти відповідного періоду минулого року, обсяг промислової продукції – на 38%.

Зниження інфляції в середині 1994 р. було досягнуто, головним чином, за рахунок відстрочення бюджетних виплат і величезного зростання заборгованості. Наприклад, виконання бюджетного фінансування на освіту становило 64%, медицину – 69%, культуру – 30%. Тіньовий сектор економіки сягнув у кінці 1994 р. 60%, грошова маса, що перебувала поза банківським обігом, становила 40%.

Купівельна спроможність зменшилась у 5 разів, за межею бідності опинилося близько 70% населення, а кількість багатих становить до 10%.

У жовтні 1994 р. було проголошено курс на прискорення реформування як єдиний вихід із кризи і досягнення економічної стабілізації.

Основними напрямками реформування стали:

− фінансова стабілізація, послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи;

− регульована та контрольована державою лібералізація цін;

− структурна перебудова виробництва на основі ринкової економіки;

− лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

− соціальний захист населення, підтримка власного виробника, вирішення соціальних, духовних проблем.

Ліберально-монетаристська модель реформування не змогла подолати кризові явища і вирішити соціальні проблеми.

В 1995 р. було визнано необхідність кореляції реформ, пошуку власної, української моделі ринкового трансформування економіки. Нові ідеї лягли в основу програми антикризових дій, яку Президент обнародував в 1997 р.

В економічній сфері в 1995–1999 рр. відбулися певні зрушення, появилися паростки позитивних тенденцій:

− часткова, але періодична фінансова і цінова стабілізація, зниження інфляції;

− певні структурні зрушення: недержавний сектор виробництва в 1998 р. виробляв 66% промислової продукції;

− започаткувався процес повернення капіталу в Україну;

− інтенсифікувався процес приватизації, мала приватизація фактично завершена;

− відбулося роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств та інше.

Проте ці тенденції не набули сталого характеру.

В 1998 р.:

− збитково працювали 51% підприємств;

− нову конкурентноспроможну продукцію освоїли тільки 9% підприємств;

− на кінець 1998 р. знову почався спад промислового виробництва на 2–3% (в загальному спад промислового виробництва порівняно з 1990 р. 60%);

− зросла заборгованість по зарплаті, її рівень досяг 7 млрд. гривень;

− скоротилося виробництво зерна на 58%, молока – на 76%, цукру – на 60% в порівнянні з 1990 р.;

− життєвий рівень населення знизився у 10–20 разів порівняно з 1990 р., спостерігається стрімкий ріст безробіття і т. д.

Можна називати безліч причин, які привели українське суспільство до такого катастрофічного стану, але серед них треба насамперед визначити дві загальні:

1. Продовження і наслідки тих кризових явищ, які мали місце в радянській економіці, особливо в 70-х – на поч. 80-х років.

2. Помилки, прорахунки, негативні явища, які допущені і зроблені на етапі розбудови уже самостійної Української держави.

Про першу групу причин і явищ уже йшла мова, серед других можна назвати:

− нерішучість і стихійність у проведенні реформ;

− повільне реформування правової бази, недієвість прийнятих законів;

− протистояння між гілками влади і недієздатність урядів України;

− недостатня увага і недосконалий механізм соціальних компенсацій;

− зовнішньоекономічні прорахунки, за безцінь вивезені величезні багатства за межі України;

− неефективна, антиселянська аграрна політика, пограбування села;

− наявність величезного бюрократичного, командно-адміністративного апарату, диктат центру;

− економічну свободу одержав не законний власник, виробник, господар, а директорський корпус, адмінапарат, мафіозні структури;

− нехтування, неувага до виховної, духовної, моральної сфери і т. д.

Певна стабілізація економічної ситуації почалася з 2000 року. В Україні зростають темпи економічного розвтику, вони найвищі серед країн СНД. Ріст ВВП за останні роки становить 16-20 % ,інфляція на рівні 5 відсотків.

Збільшився випуск продукції кінцевого виробництва, зокркма в машинобудуванні, легкій та харчовій промисловості.

Відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Три чверті від загального обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфер будівництва, транспортуторгівлі.

Відбуваються позитивні зміни на селі, де реалізується земельна реформа. Практично вся аграрна продукція виробляється в приватному секторі.

Намітились тенденції розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, збільшення іноземних інвестиції в українську економіку.

Актуальною проблемою влади залишається зниження тінізації економіки, боротьба з корупцією.

Помітні зрушення в соціальній сфері,- зростають реальні доходи населення, поступово скорочується безробіття, заборгованість з виплат заробітної плати, декілька разів підвищувались трудові пенсії, зросли банківські вклади населення. Збережено стабільність грошової одиниці –гривні.

Проте ,на початку ХХ1 ст. зроблено лише перші кроки по реалізації завдань економічної, соціальної та духовної політики держави.