Олешківська, Нова та Задунайська Січ – їх нищення російським царизмом

Після Полтавської битви (червень 1709 р.) царським військом було зруйновано Стару (Чортомлицьку) Січ і заборонено її відновлення на території імперії. Причина: перехід останнього кошового К. Гордієнка з частиною козаків на бік Карла ХІІ. Тоді запорожці з дозволу кримського хана заснували Січ на його землях, біля с. Олешки (пониззя Дніпра). Їхнє становище в татарських володіннях було важким. Бахчисарайський уряд часто використовував козаків на виснажливих земляних роботах на Перекопі, обкладав їх великими податками. Все це викликало масове незадоволення. Вже 1714 р. кошовий Січі І. Малашевич (обраний замість К. Гордієнка) звернувся до царя Петра І з проханням дозволити запорожцям повернутись у стару місцевість. Однак царський уряд не вирішував це питання. Лише 1734 р. у зв’язку з наближенням війни з Туреччиною російський уряд дозволив козакам повернутися і заснувати на р. Підпільній Нову Січ.

Нова Січ закладена українськими козаками в 1734 р., які повернулися з Турецької землі, залишивши там Олешківську Січ (вона була створена козаками після зруйнованої царськими військами Старої Січі (1709 р.). З метою зміцнення південних кордонів з ворогуючою (на той час) Туреччиною російський уряд дозволив козакам повернутися на батьківщину й збудувати на одному з півостровів (що виступав у Дніпро) Нову Січ. На відміну від Старої Запорозької Січі у Новій чимале значення надавалось розвитку сільського господарства, зокрема землеробства, скотарства, а також промислам. Січ була оточена господарськими садибами (зимівниками), які належали старшині й заможним козакам. Основна маса запорожців жила не на самій Січі, а в слободах.

У Новій Січі збереглася виборність кошового й курінних отаманів, козацької старшини. Проте цей демократичний процес часто носив показний характер. Завданням війська запорозького була охорона південних рубежів від нападів татар і турків. Запорозькі козаки мужньо билися з ворогом під час двох російсько-турецьких війн (1735–1739 і 1768–1774), що сприяло успіхам у цих війнах.

Однак царська влада уже давно виношувала плани знищен-ня Нової Січі. Катерина ІІ була невдоволена прагненням козацької старшини до автономії. Російське самодержавство не хотіло миритися з демократичним самоуправлінням на Січі. Крім цього, не існувало вже загрози для імперії з півдня. Адже Російська імперія після укладання в 1774 році Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною вийшла на береги Чорного моря. Все це і вирішило долю Нової Січі. На початку червня 1775 р. царське військо, повертаючись з походу проти Туреччини, зненацька захопило Січ. Її укріплення зруйнували, козацькі землі роздали поміщикам.

Так насильно було ліквідовано запорозьке козацтво, що уславилося подвигами в ім’я захисту рідної землі від польських, татарських, турецьких та інших загарбників.

Задунайська Січ – військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка розташувалась у гирлі Дунаю в 1775–1828 рр. Виникла після знищення царським урядом Нової Січі (1775 р.). Велика частина запорожців, не підкорившись російським порядкам, вибралась за кордон імперії й оселилась у пониззі Дунаю, територія якого належала Туреччині. Задунайська Січ зберегла звичаї, устрій та управління своєї попередниці. Вищим керівним органом була козацька Рада, яка обирала старшину. Січ очолював кошовий отаман, його помічниками були суддя, писар, осавул. Тут, як і на Запорожжі, було 38 куренів. Щоб прогодуватись, козаки розводили худобу, овець, займалися рибальством. Усім заправляла заможна верхівка, яка брала в найми козацьку голоту. Однак тут, як і в Запорозькій, Олешківській і Новій Січі, не було кріпацтва.

Туреччина використовувала козацтво в своїх цілях. Козаки змушені були нести прикордонну службу, брати участь у турецьких каральних походах проти болгар, сербів, греків, які боролися за свою свободу, незалежність. Частина козаків не хотіла підкорятись цим порядкам і переселилася на Кубань, увійшовши до складу Чорноморського козацького війська. Під час російсько-турецької війни (1828–1829 рр.) понад 1500 козаків на чолі з кошовим Й. Гладким перейшли на сторону російської армії. Тоді турки зруйнували Задунайську Січ. Після війни уряд Росії поселив задунайців на Азовському узбережжі. Тут було організовано Азовське козацьке військо, яке проіснувало до 1865 р. (було ліквідоване за царським указом).