Обставини прийняття та основні положення ІІІ Універсалу. Чому в Українській Центральній Раді переважали автономістські, а не самостійницькі настрої?

Черговий конфлікт між ЦР та Тимчасовим урядом виник восени 1917 р. з приводу заяви про скликання Всеукраїнських установчих зборів. Тимчасовий уряд погрожував розпустити ЦР і викликав для пояснень до Петрограда В. Винниченка (було видано наказ розпочати слідство і при необхідності заарештувати і притягти до судової відповідальності ряд секретарів). Співпраця Києва і Петрограда практично стала неможлива, але це протистояння було перерване більшовицьким збройним повстанням, в ході якого Тимчасовий уряд було повалено (В. Винниченко, який у цей час прибув до Петрограда, вже не мав кому давати пояснення).

Отже, мирний період розвитку української революції доходив до кінця.

Більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду частково розв'язували старі проблеми, але в той же час породили нові. Одне з головних – як ставитись до захоплення влади в Петрограді комуністичною партією на чолі з Леніним? В день збройного перевороту ЦР ініціювала створення в Києві "Крайового комітету по охороні революції в Україні", до якого увійшли представники різних політичних сил. Склалась досить складна ситуація, яка характеризувалася противоборством трьох політичних сил:

1. Прибічники Тимчасового уряду, опорною базою яких став штаб КВО.

2. Більшовики, які, спираючись на Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів, намагались захопити владу і в Україні.

3. Українські національні сили, що гуртувалися навколо ЦР.

В кінці жовтня в Києві тривали жорстокі бої між представниками перших двох політичних сил. Центральній Раді вдалося у цей критичний час опанувати ситуацію, роззброїти більшовицькі загони.

Через два дні після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ухвалила резолюцію про владу в країні, в якій наголошувалося на необхідності переходу влади "до рук усієї революційної демократії", а не до рад, які "становлять лише частину революційної демократії". Висновок резолюції Центральної Ради був таким: "Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримки бунту в Україні".

Отже, Центральна Рада виступила проти монополії на владу більшовицької партії, яку вона встановила в Росії.

В цих складних політичних умовах Центральна Рада приймає свій ІІІ Універсал [20 листопада 1917 р.], в якому проголошувалось утворення УНР в межах 9-ти губерній (Київської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської /без Криму/). Приєднання інших земель: Холмщини, частини Курської, Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало відбутися згідно з волею їх мешканців.

Окрім цього, в ІІІ Універсалі оголошувалось:

1. До Українських установчих зборів вся влада в Україні належала Центральній Раді та її Генеральному секретаріату (Універсал призначав вибори до них 27 грудня, а скликання – 9 січня).

2. Скасовувалась приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі і проголошувалась власність всього трудового народу.

3. Встановлювався 8-ми годинний робочий день.

4. Запроваджувався державний контроль на продукцію промисловості.

5. Домагатися якнайшвидшого досягнення миру.

6. Скасовувалась смертна кара та проголошувалась амністія політичним арештантам.

7. Зміцнювались і поширювались права місцевого самоврядування.

8. Закріплювались загальнолюдські демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи і помешкання, можливості вживання місцевих мов у стосунках з усіма установами.

9. Надання росіянам, євреям, полякам права на національно-персональну автономію та на вільний розвиток всім іншим народам, які мешкали в Україні.

10. Зобов'язання врятувати від голоду не лише український народ, а й фронт та великі частини Російської республіки тощо.

Таким чином, ІІІ Універсал став актом великої історичної ваги: після багаторічної неволі український народ офіційно задекларував відродження власної держави. Його програма проголошувала повну перебудову України на нових засадах, з новими законами та економікою. Все ж, даючи оцінку ІІІ Універсалу, необхідно підкреслити, що він проголошував УНР, але в складі федеративної, демократичної Російської республіки. Більше того, ЦР зобов'язувалась «помогти всій Росії, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів". Дивне революційне донкіхотство чи месіанізм, адже Україна проголошувала себе автономією у складі неіснуючої держави, Тимчасового уряду вже не існувало, а більшовицький Совнарком на чолі з Леніним Центральна Рада не визнавала. Чи треба було ЦР ставати в обороні всієї російської демократії, брати на себе роль "рятівника всієї Росії", коли Україна мала більш ніж достатньо своїх проблем? Відповідь однозначна – ні. І ще більшість із цих проголошених перетворень залишились декларативними, оскільки на їх практичну реалізацію вже не було часу, розпочинався грізний час противоборства з агресією більшовицької Росії.

 

Чому ж в Українській Центральній Раді так довго переважали автономістські, а не самостійницькі настрої?

Є ряд історичних обгрунтувань цієї проблеми. Зокрема, на досить переконливі фактори вказує історик О. Д.Бойко:

1. Національно-територіальна автономія України в складі демократичної Росії була одним з важливих програмних завдань більшості в УЦР політичних партій, особливо УСДРП, УПСР, УПСФ, які відігравали провідну роль.

2. Автономістські настрої, які зафіксовані в резолюції Всеукраїнського національного конгресу та інших представницьких форумах, в трьох Універсалах УЦР, свідчать, що ідея самостійності ще не набула поширення та визнання у масах.

3. Серед української політичної еліти поширеним було хибне уявлення про справедливе вирішення національного питання російською демократією. В. Винниченко писав: “Всякий сепаратизм, всяке відокремлювання себе від революційної Росії здавалось смішним, абсурдним, безглуздим”.

4. Керівництво УЦР, Генерального секретаріату вважало, що Україна має реальну можливість вибороти хоча б автономію, а проголошення самостійності залишило б її самотньою серед воюючих країн, фактично без державного апарату, без армії, без фінансів. Це привело б до легкого захоплення України воюючими сторонами, до перетворення її на колонію.

5. Слід пам’ятати, що боротьба за автономію України – це довготривалий історичний процес, який сягає корінням ще у добу гетьманату. Певну роль відіграли і російсько-українські економічні зв’язки, багатонаціональний склад українських земель, домінування російського населення в містах.

Отже, виходячи з вищесказаних положень, проголошення автономії УЦР відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції. Оцінюючи даний історичний період, М. Грушевський в ряді наукових праць (“Якої ми хочемо автономії та федерації?”, “Вільна Україна” та ін.) неодноразово вказував, що шлях до самостійності України пролягає через національно-територіальну автономію в складі Російської Федерації.

Проголошення ІІІ Універсалом Української Народної Республіки було важливою історичною подією, яка знаменувала відродження державності України в ХХ ст. Однак цього не відбулося, оскільки Центральна Рада проголосила створення УНР у федеративному зв’язку з Російською державою. На думку історика Д. Дорошенка, Україна в листопаді 1917 року мала б “…зовсім відділитися від Росії, стати самостійною й незалежною державою”. Проте головною причиною драми УЦР, як вказує історик В. Смолій, була політична природа Центральної Ради з її ідеями автономії та федералізму.