Київська Русь в роки князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого

З давніх часів у науці йдуть суперечки навколо питання, яким був соціально-економічний лад Давньоруської держави. Досліджено, що вона в ІХ-Х ст. ще не знала станового устрою, тому можна назвати першу руську державу надплемінною. В цей історичний період влада не лише відокремилася від народу (одна із ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою і стала успадковуватись. Деякі сучасні вчені дають вдале визначення форми державності Київської Русі ІХ-Х ст. як дружинної, адже владний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що тривалий час утворювала примітивний адміністративний апарат. Ця форма державності закінчується на добі князювання Володимира Святославовича.

На другому етапі (кінець Х – середина ХІ ст.) відбувається піднесення Київської Русі, завершується формування її терито-рії, проводяться державні реформи, закладається руський кодекс правових норм, активізуються міжнародні контакти.

Найвидатніші правителі цьго періоду князі Володимир Святославович та Ярослав Володимирович /Мудрий/

Володимир Великий (980–1015рр.) –один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він, використавши міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів – Олега і Ярополка, заручившись підтримкою варязької дружини, в 980 р. став великим київським князем.

Князювання Володимир розпочав з того, що посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: у 982 р. – підкорив остаточно в’ятичів, у 984 р. – радимичів, походом 981 р. повернув Перемишль і Червенські міста, відновив західні кордони Русі. В 988 р. Володимир провів адміністративну реформу, за якою вождів племінних об’єднань замінили в різних містах держави сини Великого князя. Цим самим було знищено сепаратизм племінної верхівки і забезпечено єдність Русі. В результаті реформи зміцніла система державної влади на місцях.

За Володимира завершився процес формування державної території. Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного і Азовського морів. Велику увагу князь Володимир приділяв захисту рубежів держави від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня. Він почав будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від ворогів.

Християнство стало офіційною державною релігією на Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке відбулося в Херсонесі. Християнство, по-перше, зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело Київську Русь в число передових європейських країн, по-третє, сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків, по-четверте, стимулювало розвиток писемності, літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного князя, намісника Бога на землі.

Отже, князя Володимира можна назвати першим реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і судову реформу). За його правління родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.

Ярослав Мудрий (1019–1054). Після смерті Володимира між його синами розпочалася жорстока боротьба за владу. Старший син Володимира Святополк убив своїх братів Бориса, Гліба і Святослава. Вирішальна битва між двома претендентами на київський престол Святополком і Ярославом відбулася на весні 1019 р. на річці Альті, вона закінчилась перемогою Ярослава. З братом Мстиславом, який князював у Тмуторокані, питання про поділ сфер впливу Ярослав вирішив мирним шляхом, запропонувавши йому землі дніпровського лівобережжя з Черніговом. Після смерті Мстислава 1036 р. Ярослав остаточно об’єднав Русь.

Першочерговим завданням Ярослава Володимировича, так само, як і його батька, був захист рідної землі від печенігів. Він продовжив справу фортифікування південних рубежів держави, будував нові міста (Юр’їв, Корсунь та ін). В 1036 р., коли величезна орда печенігів прорвала укріплення і оточила Київ, Ярослав зібрав велике військо і вщент розгромив ворога, відігнавши його назавжди від рубежів Руської землі. Одночасно Ярославу Мудрому довелося дбати про захист західних кордонів: відвойовувати у польських феодалів землі, загарбані Болеславом Хоробрим 1018 р., звільнити від поляків волинське місто Белз, разом з Мстиславом відвоювати і возз’єднати з Давньоруською державою /1031 р./ всю Червену Русь.

У зовнішній політиці Ярослав Мудрий віддавав перевагу методам дипломатичних зв’язків, підкріплюючи їх династичними шлюбами. Сам князь був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою, його дочка Анна була дружиною французького короля Генріха І, Єлизавета – норвезького короля Геральда Сміливого, Анастасія – угорського короля Андрія. Сини Ярослава Мудрого Із’яслав, Святослав і Всеволод завдяки шлюбам скріпили дружні стосунки Київської Русі з Польщею, Німеччиною і Візантією.

Важливі заходи здійснив Ярослав у справі внутрішньої організації своєї держави. За його часів було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувались територія і кордони, вдосконалився державний апарат, збір данини. Ярослав Мудрий приділяв велику увагу церкві, намагаючись забезпечити незалежність церковної ієрархії від Візантії, в 1039 р. заснував митрополію в Києві, а в 1051 році призначає главою руської церкви Іларіона. В столиці держави діяло 400 церков. Він розбудував Київ - звів Золоті Ворота, собор св. Софії. Прославився Ярослав Мудрий і виданням “Руської правди” – першого кодексу законів. Він піклувався про розвиток освіти, науки, мистецтва. Розвивалась економіка країни. Лише у Києві працювали ремісники більш як 60 спеціальностей. Столиця стала торговельним центром не тільки Київської Русі, а й Східної Європи.

Отже, за Ярослава Мудрого Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту і могутності. Вона стала в один ряд з передовими країнами середньовічного світу. Завершилось формування території, зміцніла і утвердилась централізована влада князя, відбулася заміна родоплемінного поділу суспільства на територіальний, проводилась активна реформаторська діяльність, закріплена в писаному кодифікованому праві, ширше використовувались дипломатичні методи вирішення міжнародних проблем.