Гетьманство Івана Мазепи

І. Мазепа увійшов у політичне життя України в тяжку для неї годину. Яскравим свідченням цього є укладення ним з Росією “Коломацьких Статей” (1687 р.). Вони значно обмежували і навіть де в чому ліквідовували самостійну економічну, соціальну та зовнішню політику Гетьманщини. Так, заборонялося вести торгівлю з Кримом та торгувати в Московській державі. Вимагалось карати смертю за відмову приймати гроші без золотого забезпечення, які виплачувались царським гарнізонам в Україні. Абсолютно заборонялись міжнародні відносини України. Листи й документи, які надходили з-за кордону, наказувалося нерозпечатаними посилати в Москву. Також велілося “народ Малороссийский всякими меры и способы с Великороссийским соединять и нерозрывное и крепкое согласие приводить”. Для досягнення цієї мети рекомендувалося дбати, щоб було більше змішаних україно-російських шлюбів. І, нарешті, статті зазначали формулу, яка вже без усяких застережень визначала Україну частиною Московської держави: “Никто б голосов таких не испущал, что малороссийский край – Гетьманского Регименту, а отзывались бы везде единогласно – их Царского Пресветлого Величества самодержавной державы”.

І все таки в цих несприятливих умовах І. Мазепі вдалося вивести Україну із стану “Руїни”, політичного безладдя, громадянської війни. Він зумів підняти престиж девальвованого значення гетьманської влади, ставши непохитним володарем України (цілих 22 роки, з 1687 по 1709 рр.), згуртувати навколо себе старшину. І. Мазепа мріяв про створення станової держави західноєвропейського зразка. Намагаючись створити для реалізації своїх планів надійну опору, гетьман сприяв формуванню із козацької старшини аристократичної верхівки так званих “бунчукових товаришів”, щедро обдаровуючи їх землею (гетьман роздав старшині понад тисячу дарчих грамот на землю). Уславився І. Мазепа і своїм меценатством, опікуванням письменства, науки, мистецтва й особливо церкви. Разом з тим гетьман сприяв розвитку економіки, промислів, мануфактур тощо.

Проте немає потреби перетворювати І. Мазепу на ікону (така небезпечна тенденція в сучасній історіографії існує). Велич і заслуги І. Мазепи ніяк не зменшуються, якщо розглядати його діяльність всебічно, об’єктивно, без прикрас. Більшу частину свого гетьманування він діяв як політик промосковської орієнтації. Лише за перших 12 років свого гетьманування І. Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових військових походів. А це матеріальні витрати, різке збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу. Аристократична спрямованість соціальної політики І. Мазепи не сприймалася народом (він володів біля 20 тис. маєтків. У 1701 р. І. Мазепа видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку). У боротьбі за владу він вдавався до неабиякої хитрості і не зовсім праведних засобів (це стосується перш за все боротьби з Петром Іваненком (Петриком), який підняв повстання запорожців проти Москви, а також фастівським полковником Семеном Палієм, який встановив на Правобережжі порядки, близькі до ладу Запорозької Січі).

Не зупиняючись детально на характеристиці перебігу історичних подій, зазначимо, що 1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією, яка принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, реквізиції харчів, жертви серед козацтва тощо. Серед населення шириться невдоволення політикою Москви та І. Мазепи. Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Швеції польським королем С. Лещинським, а 1708 р. укладає угоду з Карлом ХІІ (до нас дійшло шість статей цього договору, зафіксованих у документі, складеному П. Орликом у 1712 р. – “Вивід прав України”).

Восени 1708 р. шведські війська вступили в Україну, щоб тут перезимувати. Це не входило в плани Мазепи, адже робило територію України театром воєнниих операцій. І. Мазепа був поставлений перед необхідністю прийняття негайного рішення. З 5-тисячним загоном він переправляється через р. Десну в табір Карла ХІІ. Петро І надзвичайно жорстоким терором повністю деморалізував населення на Лівобережжі (після знищення гетьманської столиці Батурина тіла замордованих оборонців, прив’язавши до колод, пускали по течії ріки, наганяючи жах на населення України). Те, що Мазепа не отримав належної підтримки, пояснюється ще й тим, що гетьман більше покладався на зовнішньополітичний фактор, фактично ігноруючи значущість народних мас у боротьбі за незалежність (попередня підготовча робота серед козацтва і народу не проводилась).

Відомі трагічні наслідки Полтавської битви (червень-липень 1709 р.), в якій, до речі, українці безпосередньої участі не брали (охороняли шведську армію від можливого обходу російського війська). Перемога Петра І ознаменувала остаточний крах намірів патріотично настроєної старшини, очолюваної Мазепою, домогтися суверенітету козацької України. 22 серпня 1709 р. гетьман Мазепа помер неподалік Бендер.

Отже, незважаючи на всю складність і суперечливість постаті І. Мазепи, однозначно можна зробити висновок, що він не був зрадником українського народу (як це майже 200 років стверджувала великодержавна історіографія). Його намагання вивести Україну із складної ситуації, відновити державний суверенітет зробило ім’я Мазепи гаслом і програмою борців за незалежність України протягом наступних століть. "Мазепа був передовсім патріотом, перед яким стояла ідея одноцільної України, ... він ішов до неї... все своє життя" (Див.: І. Борщик, Р. Мартель. Іван Мазепа. – К.,1991. – С.158).

загрузка...