Джерела формування українського козацтва та його соціальна природа

Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось в так званих “острогах”, було особисто вільним, незакріпаченим і могло переходити з одного місця на інше. Основним їх заняттям, окрім хліборобства, було “уходництво” (промисли) та “добичництво” (Д. Яворницький). Таким чином, утворились громади вільних людей на чолі з отаманом, котрі йшли в степи за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми, іншою здобиччю. Через часті набіги татар це населення жило на військовий лад, готове у будь-який момент відбити ворожий напад. Виходячи в степ, кожен завжди мав рушницю на плечі і шаблю біля пояса.

Чисельність цих “уходників” зростала за рахунок втікачів, невдоволених існуючими в Литовсько-Польській державі порядками, які намагалися вийти з-під важкого соціально-економічного і національно-релігійного гніту, рятуючись від закріпачення, втікали в малозаселені вільні землі степової України.

Поряд з “уходниками” та втікачами важливим джерелом була військово-службова верства. Необхідність оборони південного порубіжжя потребувала створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило, з дрібної шляхти. Такі ж загони мали у своїх маєтках і окремі магнати. Поступово частина цих шляхтичів також ішла в степи – “забавитись походами на татарські улуси”.

Історичні джерела (зокрема люстрації замків сер. ХVІ ст.) фіксують ще одну групу так званих неосілих, або міських козаків, які мешкали в замках тимчасово, а влітку йшли в степи на промисли.

Таким чином, українське козацтво формувалося з багатьох джерел, на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і динамічно змінювалась і ніколи не була закритою кастою, або класом, як намагалася пояснити марксистська ідеологія. Через козакування пройшли сотні тисяч представників різних категорій і верств населення українських земель.

Щодо етнічного складу козацтва, то радянська історіографія намагалася інтернаціоналізувати його, підкреслюючи багатонаціональний характер, а зарубіжна, зокрема польська, заперечувала український характер козацтва, показуючи його як конгломерат різнонаціональних елементів, понаднаціональну спільність, яка не визнавала ніякої релігії. Не відкидаючи присутність іншоетнічних складових, потрібно підкреслити – основна маса козаків була українцями, майже виключно православними. Врешті, пізніше (на Запорозькій Січі) існувало, як відомо, п’ять умов прийняття в козацтво, серед яких були й такі: бути православними; розмовляти козацькою тобто українською мовою. (Д. Яворницький./ Історія запорозьких козаків. – Т.1. – К., 1990. – С. 145).

загрузка...