Главная Історія Новий час (1775 — 1917) Українські землі в 1915-1917 pp.

Українські землі в 1915-1917 pp.

Зміст:
1. Воєнні дїї на території України в 1915-1917pp.
2. Політика правлячих кіл Австро-Угорщини і Російської імперії стосовно українського національного руху.
3. Українські січові стрільці.
4. Господарська розруха в Україні.
5. Політична криза.
6. Трагедія українського народу.


1. Воєнні дїї на території України в 1915-1917pp. На початку весни 1915 р. після багатомісячної облоги російськими військами припинила опір і була зруйнована фортеця Перемишль. До цього часу російські війська вийшли на основні перевали Карпат.

Через становище, що склалося на Східному фронті, Німеччина була змушена на допомогу своїм австро-угорським союзникам перекидати в Галичину все більше своїх дивізій. У період травня-червня 1915 р. німецькі війська здійснили Горлицьку операцію. Їхні частини прорвали оборону російських військ у районі Горлиці й Тарново (2 травня), зайняли Львів. 3 червня до кінця вересня 1915 р. російська армія відступала зі Східної Галичини і Північної Буковини. На початок жовтня 1915 р. росіяни втратили завойовані землі: Східна Галичина, Північна Буковина, Підляшшя, Холмщина, Берестейщина, Західна Волинь.

Навесні 1916 р. австро-угорські війська провели успішні наступи в Італії. Щоб врятувати становище, союзники вимагали від Росії активізувати воєнні дії. У травні-серпні 1916 р. російські війська в результаті наступу Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова оволоділи значною частиною території Північної Буковини, Східної Галичини, Західної Волині. Росіяни просунулися вперед на 80-120 км. Унаслідок Брусилівського прориву австро-угорська армія втратила більше 1 млн чоловік убитими і пораненими, понад 400 тис. потрапили в полон. Утрати російської армії також були значними і становили 500 тис. чоловік. На цьому наступальні операції військ Південно-Західного фронту через відсутність резервів припинилися.

3 початком 1917 р. німецькі й австро-угорські війська знову почали наступ в районі Львова-Галича-Станіслава-Чернівців. Лінія фронту стабілізувалася. Переважна більшість території Західної України знову опинилася під австро-угорською та німецькою окупацією.

2. Політика правлячих кіл Австро-Угорщини і Російської імперії стосовно українського національного руху. Правлячі кола Австро-Угорщини і Російської імперії прагнули використовувати Першу світову війну для придушення українського національного руху.

2.1. Політика Російської імперії. Російський уряд, скориставшись уведенням воєнного стану на територіях, що перебували під контролем російської армії, заборонив газети і журнали, що виходили українською мовою, закрив усі українські видавництва, заборонив діяльність «Просвіт» та інших суспільних, культосвітніх українських організацій. Були репресовані багато активних учасників українського національного руху, у тому числі й Михайло Грушевський.

На окупованій російськими військами території Західної України в 1914 р. було створене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Г. Бобринським. Генерал-губернаторство було поділено на чотири губернії - Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку. У жовтні 1914 р. при генерал-губернаторстві, яке послідовно проводило політику репресій стосовно українців, почав діяти жандармський відділ, що переслідував українських громадських діячів, закривалися українські видання. Особливо жорстоких репресій зазнала греко-католицька церква: був арештований і висланий до Курська, а потім до Суздалі митрополит А. Шептицький. Цю шовіністичну політику російського самодержавства підтримували лідери західноукраїнських москвофілів.

2.2. Політика Австро-Угорщини. Австро-угорська влада також ввела жорстокий окупаційний режим на українських землях. У «своїх» українцях вони бачили ворогів імперії, оскільки вони прагнули до об'єднання з більшою частиною свого народу, який перебував під владою Росії'. За найменшою підозрою в русофільстві українців арештовували, висилали, a то й піддавали смертній карі. Тисячі людей було заарештовано і відправлено до спеціальних таборів до Австрії, де їх без суду і слідства роками тримали в жахливих умовах. Найжорстокішим був режим у таборі Талергоф у Штірії, де лише від тифу померло більше 1000 чоловік. За далеко не повними даними, 36 тис. цивільних українців було розстріляно і повішено і стільки ж українських в'язнів загинуло в австрійських концентраційних таборах.

3. Українські січові стрільці.

3.1. Формування легіону Українських січових стрільців (УСС). У серпні-вересні 1914 р. у Галичині за дозволом австрійського уряду з добровольців був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Основний його контингент склали молоді вихованці українських воєнізованих організацій: «Сокіл» (спортивно-громадська), «Січ» (пожежна), «Пласт» (учнівська).

До міста Стрий на Львівщині, де формувався Легіон, прибуло понад 10 тис. добровольців, але австро-угорський уряд, прагнучи «розчинити» мобілізованих українців в імператорській армії, обмежив чисельність окремого українського формування до 2,5 тис. чоловік. Військову присягу вони приймали двічі: перший раз - загальну для всієї австро-угорської армії, а другий - на вірність Україні.

3.2. Бойовий шлях УСС. Бойове хрещення «усуси» (так, за абревіатурою УСС, називали українських січових стрільців) прийняли наприкінці вересня 1914 р., захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків.

Зважаючи на те, що основною метою «усусів» була національно-визвольна боротьба за незалежну Україну, австрійці намагалися не допускати широких контактів стрільців з українським населенням Східної Галичини і Закарпаття. Крім того, австрійське командування навіть планувало взагалі позбутися українського формування, розчленувавши його на розвідувальні загони по 20 чоловік, які повинні були переходити лінію фронту і вести бойові дії в тилу супротивника.

Однак у жовтні-листопаді 1914 р. масштабний наступ російських військ змусив австрійське командування змінити свій план розпилення УСС, і в бій був кинутий весь український легіон.

Того часу, коли десятки тисяч насильно мобілізованих солдатів австро-угорської армії (у тому числі й українці) не бажали воювати, «усуси» показали себе найстійкішими солдатами. Австрійське командування змінило своє ставлення до них. «Усусів» нагороджували, доручали їм найвідповідальніші завдання. Особливо відрізнилися вони у завзятих боях у квітні-травні 1915 р. за гору Маківка в Карпатах, панування на якій забезпечувало надійний заслін подальшому просуванню супротивника. У 1915 р. «усуси» воювали в боях біля Болехова (кінець травня), за Галич (кінець червня), у межиріччі Серету і Стріпи (кінець серпня). У грудні 1915 р. відбулося переформування куренів УСС у полк.

Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС прикривав залізничну колію Підгайці-Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня, де «усуси» вели героїчні оборонні бої, українські легіонери знову здобули славу, але зазнали непоправних втрат убитими, пораненими і військовополоненими. Після боїв під Бережанами, де полк УСС був розгромлений, його залишки було виведено в тил для переформування.

Лише 150 стрільцям i 16 старшинам удалося прорватися з оточення. Ці бійці наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним військам організовувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. «Усуси» відразу зайнялися просвітницькою роботою, організувавши в селах 46 початкових шкіл і почавши працювати в них учителями.

Полк повернувся на фронт 17 лютого 1917 р. знов у районі Бережан. На початку липня 1917 р. шість сотень полку УСС узяли участь в наступі австрійських військ на р. Збруч. Але після революції в Росії та утворення українського уряду в Києві більшість січовиків були готові воювати проти Aecmpo-Угорщини, за визволення підвладних їй українських земель. Наприкінці 1917- на початку 1918 pp. група військовополонених галичан і буковинців утворили в Києві Перший курінь січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, який був підпорядкований УЦР та уряду УНР і став однією з найбільш боєздатних частин українських військ у 1918- 1919 рр.

4. Господарська розруха в Україні.

4.1. Економічні труднощі. 3 першого до останнього дня війна безупинно точилася на території України. Із самого початку війна наклала свій жорстокий відбиток на всі сфери внутрішнього життя. Із 15 млн мобілізованих в армію 4 млн становили українці. Внаслідок першої мобілізації тільки з гірничорудної промисловості України було вилучено понад 90 тис. чоловік, або 28,5% від загальної кількості кваліфікованого виробництва. 3 1915 р. Російська імперія почала відчувати паливний голод. Виробництва зупинялися через нестачу палива навіть на підприємствах оборонного значення, що були здебільшого зосереджені в Петрограді. За роки війни різко погіршилася робота залізничного транспорту. Усе це сповна проявилося і на території українських земель імперії.

У ході війни відбулося розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40% житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти).

Постраждало від війни і сільське господарство. В Україні посівні площі скоротилися на 1889 тис. десятин, знизилася урожайність в середньому на 8%, збір зернових зменшився на 200 млн пудів щорічно. В армію була покликана майже половина зайнятих у сільському господарстві чоловіків. У 1917 р. на селі залишилося 38,5% працездатного населення. Труднощі воєнного часу призвели до руйнування багатьох поміщицьких і селянських господарств. Село втратило можливість поставляти в достатній кількості продовольство в армію і міста. Почалася продовольча криза. 3 метою подолання цієї кризи уряд Росії вдався до запровадження твердих цін на продукти харчування і карткової системи.

4.2. Зростання народного невдоволення. Перша світова війна стала важким тягарем для трудящих Російської імперії та України зокрема. Робітники були позбавлені всіх прав. Вони не могли переходити з одного підприємства на інше, відмовлятися від понаднормових робіт. Робочий день у роки війни тривав по 15-16 годин на добу.

Для покриття військових витрат уряд друкував нові й нові гроші, через що ціни на продукти і предмети першої необхідності зросли в 1916 p., у порівнянні з цінами довоєнного періоду, у 4-8 разів. Того ж часу реальна заробітна плата під час війни істотно знизилася.

3 наростанням труднощів воєнного часу підносився антивоєнний рух, підсилився страйковий рух. Великі страйки відбулися наприкінці вересня 1915 р. на шахтах Донбасу, незабаром застрайкували металурги Макіївки і Єнакієва.

Активної антивоєнної позиції дотримувалося українське студентство. Акції громадської непокори, у яких брали участь представники інтелігенції та студенти, були зафіксовані у найбільших містах України.

Невдоволення труднощами воєнного часу набувало все більшого прояву й у селянському середовищі. Із серпня 1914 р. і до кінця 1916 р. в українських губерніях відбулося близько 200 селянських виступів..

Зростали хвилювання в армії та на флоті. Солдати втомилися від багаторічної війни. Звичайним явищем у російській армії стало невиконання наказів командування. Нерідко солдати кидали зброю і браталися з такими ж утомленими від війни солдатами армій супротивника.

5. Політична криза. Нездатність уряду перебороти кризові явища викликала критику його діяльності з боку різних політичних сил. У

1915 р. імператор був змушений розпустити Державну думу. Однак стабільності в країні це не додало. Микола II відправляв у відставку одних чиновників і призначав інших, яких незабаром також звільняв. За 1914-1916 рр. змінилися чотири голови Ради міністрів, шість міністрів внутрішніх справ, чотири військових міністри. Імператор і уряд фактично втратили керування величезною імперією. У країні наростала політична криза. Правлячий режим доживав останні дні.

6. Трагедія українського народу. Для Росії Перша світова війна закінчилася після жовтневого перевороту 1917 p., коли більшовицький уряд в односторонньому порядку заявив про вихід із війни.

У роки війни значна частина території України перетворилася на район бойових дій. Масштабні бойові дії відбувалися, на території Східної. Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, Поділля, інших територіях. Наддніпрянська Україні, де наприкінці XIX ст. проживало 23,5 млн українців, дала російський армії близько 4 млн солдатів. У Західній Україні, що входила до складу Австро-Угорської імперії, з 6,5 млн українців до австрійської армії було мобілізовано близько 300 тис. Загальні людські втрати України в роки Першої світової війни (на фронті, від голоду й епідемій) становили 500 тис. людей.

У результаті запеклих і затяжних боїв були знищені сотні сіл, десятки містечок, зруйновані 650 шкіл, понад 500 тис. житлових і господарських будинків. Десятки тисяч людей, рятуючись від репресій і боїв, опинились у становищі біженців і були розкидані по величезній території, без даху над головою, кинуті владою й у Росії, і в Австро-Угорщині напризволяще.

Перша світова війна збільшила трагедію позбавленого державності і роз'єднаного українського народу. Але в умовах військового протистояння двох імперій їхнє українське населення все більше усвідомлювало свою вікову і нерозривну єдність. I з цим розумінням український народ вступив у другу російську революцію, а головне - уже і в свою власну національну революцію.