Главная Історія Новий час (1775 — 1917) Початок національного відродження в українських землях, що входили до складу Російської імперії, у першій половині XIX ст.

Початок національного відродження в українських землях, що входили до складу Російської імперії, у першій половині XIX ст.

XIX століття, у яке вступила Україна у складі Російської імперії, визначилось силою нових ідей, які перетворювали суспільства, формуючи самосвідомість націй і народів. В Україні вирішального значення набувають ідеї великого сина українського народу, геніального поета Тараса Шевченка, які пробуджували національну свідомість.

Зміст:
1. Активація визвольного руху в суспільно-політичного житті.
2. Виникнення перших е Україні політичних організацій і гуртків.
3. Тарас Шевченко.
4. Кирило-Мефодіївське братство (товариство). 4.1. Створення Кирило-Мефодіївського братства.
4.2. Програма братства.
4.3. Розгром братства.
4.4. Значення діяльності братства.

1. Активація визвольного руху в суспільно-політичного житті. XIX ст. принесло Російській імперії, як і всій Західній Європі ідеї пробудження великих мас населення до політичної діяльності. Для українців, як і майже для всіх слов'ян, особливе значення мали ідеї, пов'язані зі становленням власного державницького буття, Це стосувалось і поляків, чехів, болгар, сербів. Українці рухалися в цьому спільному потоці європейського поступу.

Початок століття ознаменовується в Росії війною з Францією, нашестям на російські території армій Наполеона Бонапарта. Воно завершилось крахом наполеонівської імперії. Внаслідок закордонного походу російських військ, у складі яких було чимало й українців; у російське й українське суспільство приплинуло чимало новітніх ідей, нове бачення свого суспільного буття і проблем, які вирішувало вже сформоване у Європі капіталістичне суспільство. Загальна криза феодально-кріпосницької системи активізувала суспільно-політичній рух. Ідеї Великої французької революції справили політичний вплив на Україну.

Основні напрями визвольного руху в суспільно-політичного житті Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.:

Російський напрям - його представляло російське дворянство, яке виступало за лібералізацію суспільного життя в Російській імперії;

Польський напрям об'єднував польських патріотів, які боролися за відновлення Речі Посполитої;

Український напрям об'єднував прихильників боротьби за права українського народу, за звільнення від імперського панування; окрім того, формування української нації було тісно пов'язано з ідеєю незалежності України, що надавало всьому українському суспільно-політичному рухові національної спрямованості.

2. Виникнення перших е Україні політичних організацій і гуртків. Основні передумови українського національного відродження:

- Вітчизняна війна 1812 р. викликала загальнонародне піднесення, зміцніли надії передової частини українського суспільства на прогресивні реформи;

- поширення західноєвропейських демократичних ідей: визнання народу носієм вищої влади, що має право на власну національну державу;

- діяльність в Україні масонських організацій: поєднання українськими дворянами масонських ідеалів свободи, рівності та братерства зі своїми політичними прагненнями;

- придушення царським урядом усіх проявів національного життя українців, політика національного гноблення в усіх сферах життя.

У російській освіченій громаді, як і в українській суспільності, у зв'язку з цим виникають різні гуртки - це і масонські ложі, і політичні напівлегальні гуртки. У 1818 р. у Полтаві виникає масонська ложа «Любов до істини». Членами її були I. Котляревський, В. Лукашевич, М. Тарновський та інші відомі представники української інтелігенції. Вони намагалися втілити в життя гасло масонства «Свобода, рівність, братерство». Члени цієї ложи поширювали ідеї слов'янської федерації. Організацію було закрито за особистим наказом царя. Подібна ложа виникає у Києві - «Ложа об'єднаних слов'ян», її учасниками були і поляки. У 1822 р. подібна ложа була створена в Житомирі.

У 1821 р. у Полтаві створюється таємна організація під назвою «Малоросійське таємне товариство» (лідери - В. Лукашевич, П. Капніст). Товариство діяло за умов посиленої активності поліцейських властей після виходу царського указу (1822 р.) про закриття масонських лож. Члени товариства виступали за пропаганду традицій і славних сторінок минулого України. Вони відстоювали ідею національної незалежності України, розвитку національної культури, скасування кріпацтва, запровадження європейських форм державного устрою. У 1826 р. членів товариства було заарештовано.

У 1823 р. в Новограді-Волинському братами A. і П. Борисовими було створено «Товариство об'єднаних слов'ян». Основна мета організації-боротьба проти самодержавства і кріпацтва; передбачалося визволення слов'янських народів і створення їхнього федеративного союзу. Проте створення окремої Української держави як члена цієї федерації не передбачалося. Із часом товариство злилося з Південним товариством майбутніх декабристів

У 1826 р. в Харківському університеті з'явився таємний політичний гурток, до якого входило близько 20 студентів, службовців, офіцерів. Гуртківці читали і поширювали заборонені твори, гостро засуджували кріпосництво, самодержавний деспотизм в Україні, запровадження військових поселень, поміщицько-чиновницьку, безправ'я пригнобленого народу. Панівною була ідея повернення прав народові, що належить йому від природи. Члени гуртка обговорювали шляхи зміни суспільно-політичного ладу держави. На початку 1827 р. царські власті викрили і розломили гурток.

Другим центром поширення прогресивних ідей в Україні стала Гімназія вищих наук, заснована у Ніжині (Чернігівщина) в 1820 р. князем О. Безбородьком. Учні таємно видавали журнали й альманахи під назвою «Північна зірка», «Метеор літератури» та ін. Вільнодумство було поширено і серед ніжинських професорів. Викладачі гімназії в своїх лекціях піддавали критиці існуючі порядки, знайомили студентів з творами просвітителів: Вольтера, Руссо, Монтеск'є. У 1827 р. було створено «Таємний гурток професорів». У 1830 р. Микола І наказав професорів-вільнодумців позбавити посад і відправити на заслання. Політичні гуртки у Харківському університеті та Ніжинській гімназії вищих наук мали велике значення:

- вони проводили пропаганду передових ідей серед української інтелігенції, студенів та учнів;

- сприяли піднесенню опозиційних настроїв серед інтелігенції;

- політичні гуртки виступали з політичним протестом, сприяли згуртуванню борців проти самодержавно-кріпосницького ладу.

3. Тарас Шевченко. У 40-х pp. ХIX ст. до суспільно-політичного руху залучилися нові сили передової частини суспільства. Революційні сили в Україні гуртувалися навколо полум'яного поета і виразника народних дум Тараса Шевченка (1814-1861 pp.) - вихідця із селян-кріпаків Київщини.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими у житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, по ньому вчилися читати. Того часу твори Т. Шевченка об'єднали українській народ, особливо жителів Лівобережної України.

У радянському шевченкознавстві при характеристиці Т. Шевченка головна увага, як правило, акцентувалася на його ставленні до кріпацтва, народу, підкреслювалося братолюбство, слов'янофільство, український патріотизм. Водночас у дослідженнях тієї епохи замовчувався важливий аспект творчості великого поета, коли він виступав як пророк самостійної України.

Українські дослідники творчості Кобзаря підкреслювали насамперед його національно-політичні погляди, що найяскравіше просліджувалися в таких творах поета, як «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Кавказ», «Заповіт» та ін.

Найбільша трагедія українського народу, на думку Т. Шевченка, полягала не в тому, що народ потрапив у неволю, а в тому, що він змирився з нею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи про своє героїчне минуле. 3 позиції цього героїчного минулого поет і закликав до боротьби за волю та визволення України.

Т. Шевченко активно виступав за об'єднання слов'ян, проте він негативно ставився до самодержавної Росії, як демократ, що вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст, що ненавидів централізм; як політичний радикал і республіканець, що був ворогом монархії та самодержавства взагалі. Він виступав як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, a і російська суспільність допускає знищення української національної самостійності, державності, культури.

Та обставина, що Т. Шевченко систематично поновлює свої знання з історії, зокрема історії героїчної боротьби народу України за свою свободу, приводить його до участі в одній із таємних політичних організацій. Такою організацією і було Кирило-Мефодіївське товариство, утворено якого сприяло цього часу загальне духовне піднесення українського народу.

4. Кирило-Мефодіївське братство (товариство).

4.1. Створення Кирило-Мефодіївського братства. У 1846 р. в Києві була створена українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами створення братства виступили учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак, професор Київського університету, історик Микола Костомаров. Загальна кількість членів організації досягла кількох десятків чоловік. Серед них - Т. Шевченко, який вступив до братства в квітні 1846 р., письменник П. Куліш, учитель Д. Пильчиков, поміщик М. Савич, студент Г. Андрузький та ін. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

4.2. Програма братства. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду демократичних реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхніх національної мови, культури й освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи впровадження їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Ґ. Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг.

4.3. Розгром братства. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а його члени заарештовані.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шевченка: якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу із забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М. Гулака; М. Костомаров перебував в ув'язненні один рік. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.

4.4. Значення діяльності братства. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій.