Племена скіфів. Античні держави у Північному Причорноморї

В І тис. до н.е.  на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю.  Тут жили, зокрема,  пращури слов'ян -  місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики.  Першими з них були кіммерійці, які належали до  іраномовних груп населення.  Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд.  Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники,  озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою.   Кіммерійці не мали постійних осель.  Вони об'єднувалися у племена,  а ті,  в свою чергу,  у союз племен на чолі з вождем.

Наприкінці VII ст.  до н.е.  кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені.  Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них   царських скіфів,  скіфів-кочовиків,  скіфів-орачів і скіфів-землеробів.  Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму,  кочовики -  у степах Наддніпрянщини,  землероби -  у лісостеповій зоні,  орачі -  між Дніпром і Дністром.  Окрім військових походів,  скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно,  хутра,  віск,  мед,  а особливо - рабів скіфи отримували вино,  зброю,  предмети розкоші.

В кінці VI в.  до н.е.  скіфи сформували свою державу,  поділену на три частини,  кожен з керівників якої був верховним царем.  На чолі цих царств перебували представники єдиної династії,  що,  безумовно,  зміцнювало таку державу.

З поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм.  Скіфські воїни вирізнялися,  за словами Геродота,  нечуваною жорстокістю.

Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації,  мали свою міфологію, віру.  Особливою пошаною у них користувалися бог вoгню і стихії Табіті,  боги неба і землі Апі та Пацай. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могил пращурів. Їхня віра у потойбічне життя зумовила складний поховальний звичай.  І сьогодні скіфські кургани в українських степах постають символом колишньої могутності.  Найбільш відомі з них -  Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі,  Чортомлик і Товста могила,  де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області.  Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст.  до н.е.  за царя Атея,  пролігши від Дунаю до Дона.

Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося.  Тут слід зазначити зміну кліматичних умов -  висихання степів,  збіднення економічних ресурсів лісостепів -  зменшення трав'яного покриття.  Окрім цього,  у III столітті до н.е.  на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати,  які витиснули скіфів.  Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії:  першу -  у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю.

Після цього до середини ІІІ століття н.е.  у Північному Причорномор'ї панували сармати.  Це були спілки декількох племен - язигів,  роксаланів,  аланів,  які,  однак,  не мали міцної центральної влади.  Основним господарством сарматів було кочове скотарство.  Розводили велику рогату худобу,  коней,  овець.  Окрім цього,  полювали,  ремеслували.

Мова сарматів,  як і скіфів,  належала до іранського типу.

Сармати зазнали культурного впливу  Китаю,  Індії,  Ірану,  завдяки кочовому способу життя і торгових зв'язків з цими країнами.

Наприкінці I ст.  з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен.  Проте у III ст.  у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики -  племена готів,  а трохи пізніше - зі Сходу -  гунів,  і пануванню сарматів настав кінець.

Ще у VII-VI ст.  до н.е.  починається процес "великої грецької колонізації"  у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім  торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.

Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області).  Потім,  у першій половині VI в.  до н.е.  на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія,  на кінець V ст.  до н.е.  -  Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі, Фанагорія - на Тамані.

Основою грецького господарства Північного Причорномор'я були зерноробство,  виноробство,  рибальство і переробка риби,  яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ремесло -  ткацтво, гончарство, обробка металів.

Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі,  приправи, спеції.

Грецькі міста держави, за винятком Боспору,  за своїм устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками.  Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам,  хоч основна влада належала багатим купцям.

У V в.  до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї,  яке охоплювало Керченський,  Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону.  Поступово Боспор поширює свою владу на багато інших грецьких колоній.

1У грецьких містах,  де панувала понтійська культура,  значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література,  розвивались історія,  театр,  музика.  Будувалися храми, прикрашені скульптурою,  фресками та мозаїкою.  В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи.  Внутрішні суперечності,  відсутність військової сили,  загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї.  В середині I ст. Ольвія,  Тіра,  Херсонес входять до складу римської провінції -  Нижньої Лізії,  оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

А протягом ІІІ - ІV ст.  під ударами готів і гунів,  які виступали проти Римській імперії,  античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування.